понеділок, 13 березня 2017 р.

Головним досягненням вважаю те, що нам вдалося захистити ліс від пожеж, - Юрій Тараненко

Нині лісове господарство — одна з небагатьох галузей, які показують приклад життєстійкості. Зокрема це стосується лісівників Полтавщини, які останніми роками стабільно виконують виробничі й соціальні зобов’язання, ще й розвиваються. Про те, як їм це вдається, розповідає начальник Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства заслужений лісівник України Юрій ТАРАНЕНКО.

Начальник Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Юрій Тараненко
— Юрію Миколайовичу, будь ласка, розкажіть, як ваш колектив попрацював торік.

— Спрацювали на тверде «добре». Виконали плани з реалізації деревини, випуску пиломатеріалів, скоротили кількість рубок на 5% порівняно з 2015 роком. Приємно про це говорити, бо я пообіцяв громадськості, екологам досягти цього і свого слова дотримав. Вдалося зберегти півторатисячний колектив, заплатити податки й виплатити заробітну плату. Пощастило повністю виконати зобов’язання за колективними угодами, зрушити з місця питання передачі земель і лісів у державну власність. Уже закріплюємо свої території державними актами. Тільки погано, що доводиться це робити власним коштом.

Полтавські держлісгоспи виконали торік комплекс лісокультурних заходів, посадили чимало лісу. До речі, за останнє десятиріччя ми заліснили 14 тисяч гектарів невгідь та пісків. Але головним досягненням вважаю те, що нам вдалося захистити ліс від пожеж. Порівняно з 2015 роком площі пожеж у наших лісах зменшилися в 10 разів. Щоб червоний півень не гуляв полтавськими лісами, багато працювали з населенням, залучали до профілактичної роботи ЗМІ, місцеву владу, вчителів і учнів, громадськість. Зрозуміло, що велика заслуга в цьому працівників державної лісової охорони, а також обласної влади, яка надала нам кошти на камери відеоспостереження і забезпечила співпрацю між лісівниками, поліцією й громадськістю.

—Тож весна не заскочила вас зненацька?

— Лісгоспи ще торік виростили й проінвентаризували посівний матеріал. Щойно будуть сприятливі погодні умови, почнемо лісонасадження. Цієї весни плануємо посадити 350 гектарів лісу, а за сезон — близько 2 тисяч гектарів. Для цього є і люди, і спеціальна техніка, зокрема трактори. За останні два роки придбали понад 20 МТЗ-82, у кожному нашому лісництві є одна, а то й дві лісонасаджувальні машини. В області їх майже 60. Три працівники, які управляють агрегатом, що складається з трактора і лісонасаджувальної машини, за день висаджують до 4 гектарів лісу. Щоб цю площу заліснити вручну, знадобляться 15 осіб.

— Як вам вдається успішно працювати без державного фінансування?

— Повторюся, полтавських лісівників підтримують облдержадміністрація та обласна рада. У краї працює комплексна програма «Ліси Полтавщини 2015—2025», згідно з якою нам торік на протипожежні заходи та лісокультурні роботи надали з екологічних коштів 4,7 мільйона гривень. Це невелика сума. Ресурсів самого екологічного фонду обласної ради недостатньо для задоволення потреб лісогосподарських підприємств. Тому налагоджуємо співпрацю з громадами. Створюємо з ними районні галузеві програми. Нині в області їх три: у Лохвицькому, Кременчуцькому та Зіньківському районах. Сподіваємося, з часом такі програми затвердять усі райони. Адже скрізь потрібні парки, лісосмуги, алеї, які можемо створити і обслуговувати. До того ж у сільських радах чимало невикористаних екологічних коштів, які доцільно спрямувати на заліснення. Громадам така співпраця вигідна, крім того, вони зможуть контролювати використання своїх коштів.

Як бачите, не сидимо склавши руки. Але все одно, без державного фінансування лісівникам виконувати поставлені завдання складно. Треба, щоб працювала програма «Ліси України», якою були б передбачені певні кошти на потреби лісу. Адже це майбутнє нації, це чисте повітря, якого не купиш і не продаси.

Із цих маленьких сіянців колись виростуть величні бори. Фото автора

— Як гадаєте, лісівникам вдасться вистояти в цих непростих умовах самостійно?

— Мабуть, ні. Аби ж хоч не ця урядова постанова, якою нам заборонили проводити санітарно-оздоровчі заходи. Ми ж не ресурсна область. Там, де ліси великі, легше. Вони самі себе забезпечують усім, і там у лісів зовсім інше призначення. Наші зусилля спрямовано тільки на збільшення лісистості, у нас більше затрат. Окрім того, надаємо школам і дитячим садкам новорічні ялинки, допомагаємо соціальним закладам, учасникам АТО, будуємо для наших бійців фортифікаційні споруди. Виходить, що без державного фінансування нам треба проводити більше рубок. Щоб платити податки, зарплатню, охороняти ліс. А було б державне фінансування, ми б перейшли на вибіркові санітарні рубки, проводили б їх тільки у молодняках, щоб формувати високобонітетні насадження.

— Чи працюєте на європейських ринках?

— Миргородський, Гадяцький, Пирятинський лісгоспи постачають продукцію в Німеччину, Китай, Італію, Польщу, Чехію, Туреччину. Вивозять не сировину, а готові вироби із сосни — європелети, заготовки для європіддонів, індустріальний паркет, обрізну дошку, меблеві заготовки. Усю нашу продукцію виготовлено на вітчизняних верстатах і обладнанні. За браком пільгового кредитування на придбання імпортної техніки ми повністю перейшли на українську. Наприклад, пилорами у нас — чернігівські МАГРи.

Щоб забезпечити безвідхідність виробництва, придбали горбильні верстати. Це збільшує вихід ділової деревини. Тирсу використовуємо як альтернативне паливо і реалізуємо сільгосппідприємствам. Торік у Новосанжарському лісгоспі відкрили виробництво з випуску деревних брикетів, де в діло йдуть і тріски, й тирса. Останнім часом у нас навіть хмиз не пропадає, використовуємо як паливо.

— Кажуть, що на Полтавщині 99% працівників державної лісової охорони мають фахову освіту.

— Це правда. Усіх, хто приходить до нас на роботу, ми, незалежно від того, яка в цієї людини освіта, зобов’язуємо закінчити без відриву від виробництва, тобто заочно, ще й наш Лубенський лісотехнічний коледж, що є підрозділом Національного університету біоресурсів та природокористування. Вважаю, що в лісовому господарстві мають працювати лише фахівці зі спеціальною освітою. Щоб вони не завдали йому збитків. Люди не тільки здобувають у престижному виші вищу спеціальну освіту на рівні бакалавра, їм створено всі умови для проходження виробничої практики. Лісовий охоронець повинен знати, що таке розсадник, як із насіння виростає сіянець і як здійснювати догляд за лісовими культурами, що таке переробка деревини. Коли людина полюбить ліс усім серцем і душею, тоді вона зможе захистити його від пожежі та браконьєрів.

Ми також плідно співпрацюємо з профільним університетом у Харкові. Тамтешні науковці роблять для нас аналіз ґрунтів, проводять відповідні лабораторні дослідження, надають консультації щодо вирощування культур.

— Ліс — це не тільки флора, а й фауна. Чи можна сказати, що полтавські ліси кишать звіриною?

— Скажемо так: вони не порожні. Останнім часом через африканську чуму в наших лісах, можливо, поменшало диких свиней, зате побільшало зайців, косуль, ланей, муфлонів. Їх розведенням активно займаються підприємства, що в 2013 році отримали в користування мисливські угіддя на 15 років. Зокрема, нещодавно понад 20 муфлонів із Бірючого острова Херсонської області завезли у Гадяцький район, партію плямистих оленів — у диканські ліси. А підприємства Лубенщини розводять і випускають у природу зайців та диких кролів. Побільшало на Полтавщині й диких качок, їх розведенням займаються члени районних УТМР.
Наші лісові масиви не можуть похвалитися трофейною звіриною, за якою б сюди приїжджали закордонні мисливці і платили за своє задоволення тисячі доларів та євро. Але для традиційного в наших краях полювання дичини достатньо. За участі науковців працюємо над встановленням точної чисельності лісової звірини, зокрема лосів. І принагідно робимо ґрунтовний аналіз нашої господарської діяльності за останні 5 років, щоб знати, куди рухаємося. Сподіваюся, у правильному напрямку.

— На Полтавщині 17 тисяч гектарів нічийних лісосмуг.

— Їх треба взяти під державний контроль. Скажу більше: в області є ще майже 20 тисяч гектарів земель колишніх КСП, які використовують, але фактично вони зависли у повітрі. Маємо бажання їх заліснити, але не можемо цього зробити, бо вони колективна власність. А механізм передачі земель під заліснення дуже складний. Потрібно спростити цей механізм, і все буде гаразд. Зате останнім часом передають свої ліси під наш професійний догляд окремі агропідприємства. Наприклад, 400 гектарів лісу передало сільгосппідприємство «Батьківщина», що в Котелевському районі. З потугами, але триває передача 600 гектарів лісових насаджень колишнього КСП у Великобагачанському районі. Крім того, ми розпочали співпрацю з обслуговування лісів із громадою Шишаччини.


Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр 
ДОСЬЄ «УК»

Юрій ТАРАНЕНКО. Народився 1967 року в селі Великі Сорочинці Полтавської області. Закінчив Українську сільськогосподарську академію. Працював інженером охорони та захисту лісу, мисливствознавцем, головним лісничим, директором Миргородського лісгоспу. З 2009 року — начальник Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства. Заслужений лісівник України, відмінник лісового господарства України.



https://ukurier.gov.ua/uk/articles/yurij-taranenko-golovnim-dosyagnennyam-vvazhayu-te/
Урядовий кур’єр, 14 березня 2017 року, вівторок, № 48 (5917), стор. 9

0 коммент.:

Дописати коментар