субота, 20 травня 2017 р.

Наука в "потрійній спіралі"


Відповідно до загальноприйнятої теорії та загальновизнаної практики сучасного соціально-економічного розвитку держави, за розумного управління доступними матеріальними та інтелектуальними ресурсами, відбувається поступове зближення інтересів влади, бізнесу та науки і освіти. Це — реалізація принципу т.зв. потрійної спіралі. Практика показує, що без цього зближення встигнути за темпами світового прогресу неможливо. Індикатором наявності взаєморозуміння й готовності діяти за єдиним планом усіх перелічених діяльних груп є створення організацій, засновники яких — стейкхолдери всіх трьох "спіралей". Одним з типів таких організацій є, наприклад, технопарки.

А як усе складається з цією спіраллю в Україні?

Судячи з висловлювань високопосадовців, жодних проблем у нас із цим немає. Принаймні презентуючи на засіданні урядового комітету Стратегію розвитку високотехнологічної індустрії для України до 2025 року, міністр економічного розвитку і торгівлі, схвалюючи цю стратегію, сказав: "Насправді Україна має практично всі інститути інноваційного розвитку: венчурні фонди, бізнес-інкубатори, центри трансферу технологій, технологічні та наукові парки, технологічні кластери. Однак їхня діяльність системно не координується".

Хотілося б заперечити. По-перше, 90% названих організацій усіх типів існують в Україні у вигляді муляжів, а по-друге, ніде у світі їхня діяльність не координується, тим паче системно, державою. За такої характеристики стратегії доводиться констатувати, що вона не тільки не здатна сприяти розвитку високотехнологічної індустрії, а, навпаки, гальмуватиме цей процес. Звичайно, деякі галузі вітчизняної промисловості, як показують наші дослідження, можуть розвиватися досить швидко (тільки, на жаль, не на основі вітчизняних технологій), і уряд, показуючи на них, стверджуватиме, що стратегія працює. А інші галузі залишаться, у найкращому разі, в стані застою, але ніхто цього принципово не помічатиме, аби не псувати собі настрою.

Щоб управляти таким складним процесом як технологічний розвиток, треба бути в цій справі експертом. Етимологія слова "експерт" — той, хто знає з досвіду. Наші високопоставлені представники міністерств з досвіду знають, у найкращому разі, як ефективно управляти фірмою, але аж ніяк не державою. Звичайно, можна з кимось порадитися і поступово набратися бодай мінімально необхідних знань. Але правильно обрати експертів, які знають з досвіду, як управляти економічними агентами в інтересах держави, — теж непросте завдання.
На Заході є стандартна система звернення урядів за консультаціями до університетів, державних лабораторій і консалтингових компаній, у яких працюють представники тих самих університетів і лабораторій. У нас же вважають (ті, кому потрібна якісна експертиза державних проблем), що наша академічна наука (включаючи університетську) нікчемна й нічого доброго порадити не може. Консалтингових компаній, які мають тривалу позитивну історію, у нас теж практично немає. Тому шукають правди за кордоном.

Там, утім, фахівці відповідальніше ставляться до своїх знань і, відповідно, до своєї ролі експертів. Тверезо оцінюють ситуацію і дають цілком розумні рекомендації, але, зрозуміло, виходячи з власного досвіду й знань. І ефективність їхніх рекомендацій могла би бути високою, якби наш розвиток якось корелював з їхнім досвідом. А в реальності вийшло, що хоча торішню оцінку незалежними іноземними експертами стану інноваційної системи України можна визнати достатньо справедливою та обґрунтованою, реалізація "Рекомендацій щодо створення сприятливих умов для побудови інноваційної економіки в Україні" (№24—30) є досить сумнівною, а то й неможливою.

Процес "реформування" науки, який ми нині спостерігаємо, — це спроба змусити вченого діяти за вказівкою ззовні. Причому серед цього сонму тих, хто вказує, чимало представників з числа активних дослідників, але, як правило, не задоволених власним кар'єрним становищем: не отримав омріяної престижної премії, не вдалося стати членом-кореспондентом і т.п. Такі активісти не спроможні аргументувати наукові претензії до керівництва академії, просто шукають винних у тому, чому академія не залишилася дотепер такою самою авторитетною, як за часів СРСР.

У DT.UA нещодавно було опубліковано статтю О.Демченка "Без компаса й вітрил дрейфує українська наука" з гострою критикою на адресу керівництва Національної академії наук. Якби автор був краще знайомий з теорією організації наукової діяльності (а це непроста наукова дисципліна), можливо, він би скорегував деякі свої аргументи. Водночас хочу зазначити, що назва статті дуже символічна. І, що головне, — відповідає дійсності. Уже понад 25 років таким є режим існування української науки. Однак попри те, що українській науці не тільки не проклали курсу до соціально-економічних проблем, які потребують вирішення, її позбавили й вітрил — напевно, щоб наука не стала керованою. Саме так символічно можна оцінити 25-річну історію боротьби знерухомленої української науки з політичними тайфунами і цунамі. Але, на загальне здивування, українська наука досі жива і навіть час від часу показує результати, як кажуть, світового рівня. Виходить, капітан нашого дослідного судна виявився мудрим і цілеспрямованим. Звичайно, і капітан, і команда не вічні і потребують заміни, але як це зробити "без вітрил і без компаса" так, щоб не завдати непоправної шкоди "матчастині" корабля і всьому науковому співтовариству?

Мені здається, що більшість членів вітчизняної наукової спільноти розуміє причини глибинних процесів розриву між можливостями науки і рівнем наукового забезпечення розвитку вітчизняної економіки, але обговорювати в засобах масової інформації вважають за краще другорядні події внутрішнього наукового життя. Звичайно, плагіат — це явна крадіжка, але кишенькові злодії ніколи не були законодавцями економічних відносин, а почастішання кишенькових крадіжок завжди було лише наслідком невдалої економічної політики. Будь-яку крадіжку потрібно просто карати за законом, а не смакувати подробиці шахрайства на сторінках газет. Натомість більш важливо ретельно розібратися в причинах відлучення науки (разом з освітою) від її експертної функції та заохочення зростання в нашій країні питомої ваги низькотехнологічного виробництва. На жаль, в обговоренні причин украй незадовільного процесу інтеграції науки в єдиний дослідний європейський простір слабко беруть участь громадські наукові організації. Проте ми продовжуємо "в кулуарах" багато говорити про інтеграцію з Європою, у тому числі й у сфері наукових досліджень та інноваційного розвитку. І є надія, що цей процес розпочнеться, але тільки тоді, коли в нас будуть однакові з європейцями цінності. Для цього потрібно нарешті усвідомити, що, крім цінностей науки, цінностей бізнесу, цінностей влади, є цінності, які поєднують владу, науку та бізнес у систему, яку називають "потрійною спіраллю".

В’ячеслав Соловьов 19 травня, 17:12

0 коммент.:

Дописати коментар