субота, 20 травня 2017 р.

Як за кордоном прибирають сміття


Проблема львівського сміття стала притчею во язицех.

Це предмет пересудів, критики, обурення і навіть глузувань. Ба більше, нерозв'язувана задачка набула всеукраїнського масштабу. З осені 2016 року ми тільки й спостерігаємо спроби вивезти тверді побутові відходи зі Львова у Миколаївську, Чернівецьку, Полтавську, Тернопільську, Дніпропетровську, Київську області. Керівники міст і депутати місцевих рад категорично проти такого "подарунка", а жителі й поготів улаштовують акції протесту. Схоже, пекуче питання "Кому сміття?" надовго зависло у повітрі.

На тлі цих проблем фантастикою здається досвід іноземних країн. Мені пощастило об'їхати мало не всю Європу, побувати у США, Уругваї, Єгипті. Спостережень про життя людей у цих країнах багато. А останні шість років я регулярно буваю у Швейцарії і Німеччині, де умови утилізації сміття приблизно однакові. Про це й хочу розповісти.

Вічне свято

Відмінності від України помітні на кожному кроці. Якщо я приїжджаю до Швейцарії в грудні-січні, то не відчуваю, що тут зима. Хоча за градусами погода однакова — що в Києві, що в Цюріху. Так, сонечка також немає, але ти бачиш барвисті декорації на вулицях, яскраві вивіски біля крамниць (а їх багато, бо активно підтримується середній і малий бізнес), оригінальну ілюмінацію на площах — і це компенсує відсутність сонця, підбадьорює, піднімає настрій.

І ніякого бруду! Як це відрізняється від Києва з його загальною захаращеністю, розбитими дорогами, обшарпаними будинками! Це тисне на людей психологічно. Адже депресивні стани починаються й під впливом навколишнього середовища.

Нинішньої зими у швейцарському місті Лісталь бачила таку картину: сніг тільки-тільки почав падати, а на дороги вже вийшли снігоприбиральні машини. Хіба тут можна впасти в ожеледицю і травмуватися?

Зрозуміло, що в будь-якій країні є райони кращі й гірші, престижні й непрестижні. Швейцарія з Німеччиною не виняток. Але сміття на вулицях однаково не побачиш. І не тільки у великих містах. У тих-таки маленьких швейцарських містечках Лауфенбург, Лісталь, німецьких Вальдсхут і Леррах — доглянуті будинки, прибрані вулиці й дороги, лави, квіти. Від цього на душі — свято.

Піклуються про людей не на словах

У Німеччині й Швейцарії влада по-справжньому піклується про людей. Наприклад, скрізь можна сісти, відпочити. Якщо в нас столики біля кафе виставляють на вулицю тільки влітку, то в країнах ЄС — цілий рік. У холодний час вони обладнані обігрівачем, який висить над тобою, як лампа. На стільцях — тепла хутряна підстилка, і люди спокійно сидять, п'ють чай, каву, спілкуються. Так звичайні речі перетворюються на свято.

Причому в нас ти, сидячи у відкритому кафе, повернутий до перехожих спиною, а там — завжди обличчям. І стаєш учасником подій.

Якось у Києві я вийшла з дому і пішла по "бульвару". Так ми називаємо доріжку, викладену плиткою. Пройшла половину шляху, а потім — обрив, плитка зірвана, і далі гола земля. Бачу, тут працювала якась техніка, ймовірно, ремонтували труби. Полагодили, землю абияк закидали назад, але плитки на місце не поклали. Сніг розтанув — і утворилося місиво.

Я не можу уявити такої ситуації за кордоном, коли людина пройшла півдороги — і опинилася "на острові". Куди йти далі? Праворуч — болото, ліворуч — болото, попереду теж болото. Якщо зроблю крок, моє взуття, яке коштує, вибачте, 200—300 євро, вже не відновити…
За кордоном так само, як і в нас, ремонтують дороги, вулиці, алеї. Причому ремонтують іноді дуже довго! Але там усе обгороджено, а покажчики, як обійти або об'їхати це місце, супроводжуються словами вибачення за незручність.

Сортування сміття

За кордоном для різних видів побутових відходів виділяють окремий бак. Усе максимально розсортовано: папір, картон, книжки. Скло ділиться на біле, брунатне, зелене. І кожне потрапляє у свій контейнер. Є бак для пластику — це пляшки з-під молока й води. (Кришки від них здають окремо, бо вони йдуть на переробку для виготовлення інвалідних візків, милиць тощо).

До пластику належать і вакуумні упаковки, в яких продають продукти. Якщо ти купив товар у супермаркеті, то до упаковки причеплено чек із написом: ця ковбаска — у натуральній шкірці, а сосиска — у пластиковій. Навіщо такі вказівки? Щоб людина розуміла, куди потім цю обгортку кидати: у пакет із пластиком чи біосміттям.

Біосміття — це те, що ми не доїли. Його відвозять у заміську зону для мешканців лісу. Тварин тут цінують і оберігають. На дорогах — знаки: "Обережно, олень!"

Нещодавно у продажу з'явилися спеціальні біопакети, які розкладаються на природі.

З сухих гілок отримують газ

А ще біосміття іде на переробку для отримання газу для опалення. Як і сухі гілки, листя й трава, які ви збираєте в садку біля вашого будинку.

Але рослинного сміття не палять! Ніякий дим, смог і неприємний запах не поширюються околицею, як у нас, коли цілими днями палять сухе листя й траву.

Ще одна категорія твердих побутових відходів — бляшанки з-під пива, кока-коли, енергетичних напоїв. Як і відпрацьовані батарейки, акумулятори, жителі Швейцарії вважають їх страшною отрутою, яка загрожує їм другим Чорнобилем. Вони ретельно збирають це і здають на переробку.

Капсули від популярних нині кава-машин сортуються теж як окреме сміття.

За здачу сміття треба платити

У Німеччині й Швейцарії є безплатні пункти прийому сміття і платні, комерційні. Що стосується перших, то треба просто знати, де і в який час у твоєму місті приймають побутові відходи. Ти приїжджаєш, до тебе обов'язково виходить працівник, який дивиться, чи "правильно" ти викидаєш свої пакети.

Мені треба було викинути стару валізу, і я не знала, куди. Причому за це треба заплатити. Ціна йде за вагу. Ти зважуєш і платиш, наприклад, 40 рапон. Це 40 євроцентів, швейцарські копієчки. Старі меблі теж приймають на вагу. Кілограм — за 20 рапон. Те саме з технікою. Є відсік altmetall (старий метал). Усе інше — безоплатно.

Сміття, яке не сортується, — це предмети гігієни, використані серветки, пакети, інший дріб'язок. У невеликих містах їх забирають раз на тиждень, у певний день. Наприклад, щовівторка ти виставляєш сміття біля свого будинку, приїжджає машина й забирає його.
Послуги в комерційних пунктах недорогі — зазвичай 30 франків на рік. Плата береться за те, щоб у тебе забрали сміття й утилізували.

Викинув на узбіччя — заплатив штраф

Звичайно, не все ідеально. Одного разу "дикий", за місцевими поняттями, випадок розбурхав увесь кантон Аргау. При виїзді з міста у лісосмузі хтось почав викидати мішки зі сміттям.
Для того щоб у тебе у пункті приймання взяли відходи, мусиш купити в супермаркеті спеціальні марки й наклеїти їх на пакет зі сміттям. Марки різні: для 15-, 30-літрових пакетів і маленьких — на 1,7 літра. Клеїш цю жовту марочку на свій пакет і виставляєш біля будинку. Якщо марки немає, сміття не заберуть.

Але є люди, які заощаджують на марках. Зазвичай це приїжджі, іммігранти. А узбіччя доріг за кордоном чистять регулярно. Так і були виявлені мішки без марок, що їх хтось залишав приблизно в один і той самий час на певній ділянці раз на тиждень. Який у суспільстві зчинився скандал! З'явилася стаття в газеті, на радіо влаштували цілу дискусію. У жителів Швейцарії сортування й вивезення сміття виконується чітко, як належне.

Але як упіймати порушника? Одного разу прибиральники знайшли в черговому пакеті обривки листа з адресою. Приїхали службовці й виписали такий величезний штраф, що краще б той "розумник" купив марки…

Усі штрафи за кордоном — це дуже дорого. І жодного попусту. Але головне те, що звичка не смітити на вулицях ніким не контролюється. У людей вона просто в крові, на найвищому рівні свідомості. Цьому можна тільки позаздрити.

Тетяна Валь 19 травня, 16:45

0 коммент.:

Дописати коментар