субота, 20 травня 2017 р.

Ліс рубати не можна заборонити?

До широкого переліку тем, на яких знається кожен українець, останніми місцями додалася нова – рубки лісу. ЗМІ заполонили сотні статей на цю тему, громадські діячі й депутати (навіть ті, що проблемою лісів ніколи раніше не займалися) роздають тисячі коментарів. І професійні та якісні журналістські розслідування, думки експертів часто губляться на тлі популізму, брехні та маніпуляцій. На жаль, останнім часом зі шпальт ЗМІ це все стало переходити в конкретні рішення. Від непрацюючих мораторіїв на деякі види рубок, які останніми місяцями прийняла низка обласних рад, до нещодавньої заяви прем’єр-міністра Гройсмана та міністра екології Семерака про заборону санітарних рубок під час засідання уряду!

І хоча автору, як і будь-якому природоохоронцю, хочеться взагалі заборонити суцільні рубки на всій території України, та пригадується перевірена роками приказка про дорогу в пеклу, вистелену добрими намірами. Тому швидкі, необдумані дії, особливо в такій складній галузі, як лісове господарство, можуть призвести до сумних наслідків, розгрібати які доведеться роками.

Наприклад, хороша та зрозуміла всім ідея повної заборони полювання в національних парках (реалізована в 2010 році) призвела до позитивних наслідків приблизно в половині національних парків, повністю пересварила з місцевими громадами іншу половину й фактично заблокувала створення нових національних природних парків.

А судячи з останніх новин, саме до таких швидких і необдуманих дій усе йде. Перебуваючи під пресом громадськості та ЗМІ за сумнівне призначення корупціонерів та непрофесіоналів на посади заступників міністра, Семераку та Гройсману потрібні швидкі «перемоги», а т.в.о. голови Держлісагенства України (ДАЛРУ) Христина Юшкевич не захищатиме інтересів галузі, бо більше переймається власною «головою» після скандального звільнення колишнього голови ДАЛРУ Ковальчука.

Ну а про публічну підтримку лісників із боку громадськості чи ЗМІ говорити взагалі смішно – напевно, гіршу репутацію в суспільстві, аніж вони, мають хіба що судді чи прокурори…

І винні в цьому, звісно, перш за все самі лісники! На всьому рівні – від рядових працівників лісгоспів до керівників ДАЛРУ. Якщо навіть розглядати суто природоохоронну сторону «лісового питання», то за останні роки маємо сумну, ба навіть безпросвітну ситуацію!

Лісники практично не погоджують створення нових або розширення існуючих об’єктів природно-заповідного фонду. Інколи це йде всупереч логіці та здоровому глузду. Наприклад, вони не хочуть погоджувати включення в межі національного природного парку (НПП) лісових земель:
коли вони вже мають статус об’єкту природно-заповідного фонду нижчого рівня (НПП «Дніпровська-Деснянський», «Нобельський»);
коли йдеться про культурно-історичну спадщину українського народу (НПП «Холодний Яр»);
коли мова про справжні праліси (розширення національних природних парків в Карпатах).

Не віддають лісники до національних парків і ті заболочені та невигідні в економічному плані ліси, які приносять лісгоспу лише збитки, оскільки на утримання належного стану насаджень іде значно більше коштів, аніж отримується внаслідок рубок!

Навіть за заболочені острови та за чахлі насадження сосни на Херсонщині (які врешті-решт увійшли до складу НПП «Нижньодніпровський») екологи фактично «воювали» з ДАЛРУ і змогли їх «вибити» лише завдяки тиску з боку Херсонської ОДА та народних депутатів.



Заболочені острови дельти Дніпра, які ДП «Херсонське ЛМГ» впродовж 5 років відмовлялося включити до складу НПП «Нижньодніпровський»

Автор не раз чув від голів лісгоспів та керівників обласних управлінь лісового мисливського господарства у відповідь на просте прохання навести конкретні причини, з яких лісники проти створення національного парку, відповідь у стилі Портоса, «ми не хочемо, тому що ми не хочемо».

Лісники роками затягують процедуру передачі земель новоствореним національним паркам. Це призводить до абсурдної й неможливої в правовій державі ситуації, коли державна установа (національний природний парк) оскаржує в державному ж суді дії державного органу контролю (Держфінінспекції). Яка проводить перевірки та нараховує величезні суми штрафів нацпаркам тільки через те, що інше державне підприємство (лісгосп) не хоче виконувати рішень держави України про створення національного парку. Все це, звісно, коштом платників податків.

Система Держлісагенства, як і раніше, де-факто закрита й непублічна. На сайті ДАЛРУ й досі немає повних текстів усіх НПА, які регулюють роботу галузі. А свою сторінку в ФБ лісники закрили десь із рік тому. Звісно, публікація низкою ОУЛМГ планів рубок на своїх сайтах – позитивний знак, але ця інформація зрозуміла хіба що спеціалістам. Та й там вони трохи «лукавлять» – наприклад, віку дерев, які планують рубати, в цих таблиця чомусь не вказано.

Не краща ситуація і з доступом до інформації. Посилаючись на якісь безглузді совкові норми, лісгоспи досі відмовляють в ознайомленні з матеріалами лісовпорядкування. Толку з того, що громадськість може дізнатися, що планується санітарні рубка в 2-му виділі 5-го кварталу якогось там лісгоспу. Бо фізично це місце до проведення рубки знайти майже неможливо. Адже карта виділів – це, на думку лісників, секретна та службова інформація.

Про ставлення нинішніх лісників до збереження біорізноманіття та рекреаційних ресурсів уже написано, напевно, тисячі статей. Автор не бачить сенсу повторюватися. Хіба що для ілюстрації можна навести свіжий приклад із практики – коли комісія у складі керівництва Львівського ОУЛМГ та лісових науковців дала висновок, що лісовідновні рубки в старовіковому природному буковому лісі в межах заказника «Чортові Скелі», в 5 км від площі Ринок у місті Львові, проводяться… з метою збереження букового лісу (саме це є метою створення заказника «Чортові скелі»).

А до проблеми санітарних рубок можна додати, що протягом останніх років про це кричали й експерти проекту ФЛЕГ на круглих столах, і народні депутати, і природоохоронці. Але реакції з боку ДАЛРУ так і не було.

Окремо варто зауважити сурову адміністративну вертикаль у системі ДАЛРУ. Яка фактично перетворила значну частину звичайних працівників лісгоспів на рабів. І хай би система про них дбала. Та керівництво лісової системи дбає лише про власні інтереси. Навряд чи це можна ілюструвати яскравіше, аніж ситуацією з недофінансуванням степових лісгоспів у 2016 році. Про цю проблему знали ще в грудні, перед прийняттям держбюджету. Про це заявляли на круглих столах, депутати, деякі ОДА та природоохоронні НГО були готові спробувати ДАЛРУ «повоювати» з Мінфіном та повернути собі ці кошти. Та лісники від підтримки відмовилися. Й отримали результат – невиплати заробітних плат працівникам степових лісгоспів, скорочення їхнього штату й збільшення темпів рубок лісів на півдні України. Які хоч переважно й не є цінним (а інколи навіть шкідливими) з погляду відновлення корінних екосистем, але дуже важливі для місцевих мешканців. І тепер замість масової акції десятків тисяч лісівників у Києві ми отримуємо поодинокі акції в обласних центрах. А з Мінфіном тепер пробують «воювати» ті самі депутати й активісти, від допомоги яких ДАЛРУ свого часу відмовилася.

Звісно, такі дії з боку ДАЛРУ викликають відповідну реакцію протилежної сторони. Тому, наприклад, Мінприроди та профільні департаменти ОДА затягують погодження лімітів на проведення рубок у природно-заповідному фонді. А природоохоронці змушені пробувати вирішувати проблеми лісової галузі через ЗМІ. Бо інших інструментів у них, на жаль, не залишилося.

Це, враховуючи непрофесіоналізм частини журналістів та бажання окремих депутатів і громадських діячів пропіаритися на лісовій тематиці, призводить і до формування міфів. Треба визнати, що до частини з них доклав свою руку, на жаль, і автор!

«Треба заборонити в Україні (Карпатах, Полісся) взагалі рубати ліс» – в Україні фінансовий стан сотні тисяч людей прямо чи непрямо залежить від лісової галузі. І йдеться не тільки про працівників лісгоспів, деревообробних підприємств та членів їхніх родин. Мова й про місцеві бюджети, які в деяких регіонах наповнюються переважно податками з рубок. Автор був свідком, коли на сході одного села на березі Черемоша мешканці ставили перед лісгоспом питання про збільшення обсягів легальних рубок в адміністративних межах їхньої сільської ради, бо інакше в місцевому бюджеті не стане грошей. Зрозуміло, що грошей у держави, щоби компенсувати заборону рубок, наразі немає, й навряд чи вони з’являться найближчим часом.

«Треба заборонити всі рубки в межах природно-заповідного фонду» – насправді в частину об’єктів природно-заповідного фонду входять, зокрема, й зони, створені для забезпечення господарської діяльності населення. В них можна рубати ліс (зокрема і для продажу), але не можна, наприклад, будувати котеджі, кар’єри, заводи. Заборона рубок у таких об’єктах призведе до наслідків, аналогічних тим, що попередньому пункті, але в менших масштабах. Ба більше, є такі об’єкти природно-заповідного фонду, де рубка лісу просто необхідна як природоохоронний захід (наприклад, із метою відновлення корінних деревостанів). А можна ще згадати про села, всі ліси навколо яких мають статус природно-заповідного фонду. Звідки їм брати дрова, будівельні матеріали? До речі, в межах ПЗФ рубають ліс і за кордоном.

«За кордоном ліс не рубають, от у Румунії взагалі вирубку лісу прирівняні до тероризму». Рубають, зокрема і в найбільш високорозвинених та екологічних країнах ЄС, як-от у Швеції. А в Румунії рубають настільки багато, що в 2015 році місцевий парламент був змушений приймати спеціальний закон, який би обмежив жахливе нищення лісів.

«Всі санітарні вирубки – вигадані». Звісно, коли чуєш історії про лісопатологів, які визначають хворість лісу на відстані 5 км у бінокль, або коли на власні очі обстежуєш місце рубки й бачиш, що хворими чомусь виявляються саме старі дерева з діловою деревиною, хочеться погодитися з цим твердженням. Але в Україні є місця, де ліс справді хворий або всохлий і вимагає санітарної рубки. Є різні фактори, які до цього спричиняються, – штучність цих насаджень і невідповідність умов породі (ялина на межі лісостепу та на місці буку в Карпатах), непрофесіоналізм лісівників, природні умови (зміна клімату останніх років), антропогенний фактор (як-от нелегальний видобуток бурштину).



Пошкоджений бурштинокопачами ліс

«Заборона санітарних рубок вирішить проблему» – лишаються рубки головного користування та рубки формування. Якими так само будуть нищитися гектари лісів. Деякі знайомі автору лісівники у відповідь на прохання надати консультацію щодо правомірності призначення лісовідновної рубки одразу пояснюють, що в наших реаліях це фактично комерційна рубка і її призначають там, де ліс треба вирубати, але з якихось причин неможливо провести суцільну санітарну чи рубку головного користування.

«Відбуваються масштабні санітарні рубки без лімітів із порушенням законодавства» – насправді порушення тут формальне, через недолугі зміни до законодавства в 2013-му досі немає органів, які б могли встановлювати ліміти на рубки в межах об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. Та й природоохоронна користь від цієї додаткової процедури доволі сумнівна – наприклад, Мінприроди затверджує відповідні ліміти на рубки в межах національних природних парків суто за документами, без виїзду на місце. А таким чином виявити, чи справді конкретна ділянка лісу потребує санітарної рубки, неможливо! А от корупційну складову й бюрократії існування лімітів додає.

«Треба заборонити рубки в місцях зростання рослин із Червоної книги України» – деякі рослини з ЧКУ настільки поширені, що така умова в принципі рівноцінна повній забороні на рубку лісу. Напевно, найбільш яскравий приклад – ведмежа цибуля (черемша), яка в деяких районах Черкащини росте в лісі фактично всюди.



Черемша на Черкащині

«Треба провести децентралізацію, хай громади відповідають за ліси, вони їх будуть берегти» – така ідея гарно виглядає хіба що з київських кабінетів. Автор протягом останніх років приблизну п’яту частину свого життя проводить «у лісі» й може впевнено сказати, що саме місцеві мешканці – одні з найбільших браконьєрів та незаконних лісорубів. В усіх куточках України регулярно можна зустріти селян, які тягнуть кіньми чи трактором по 1-2 ділових стовбури. А в будь-якому поліському чи карпатському селі ви неодмінно знайдете по 2-3 лісопилки. І якщо хоча б одна з них працюватиме на легальній деревині – вам пощастило. Працівники Черемського природного заповідника розповідали взимку цього року повчальну історію: коли лісники Маневицького лісгоспу почали боротися з нелегальними рубками – місцеві мешканці просто підпалили ліс…

Жахливі масштаби рубок останніх років, закритість та бездіяльність лісників, ці та інші міфи й призводять до низки нелогічних, незрозумілих та інколи юридично безграмотних рішень органів влади всіх рівні. Від ВРУ, яка приймає «лісові» закони на свій розсуд, без широкого громадського обговорення та залучення спеціалістів, до обласних рад, які клепають фактично недіючі «мораторії на вирубки», не маючи для цього необхідних юридичних підстав. Та й широке обговорення не завжди гарантує позитивний результат, як у випадку із законом про мораторій на вивіз лісу-кругляка.

Що робити?

Вічне українське питання. На думку автора, варто:
  • перестати шукати миттєве вирішення складної проблеми лісової галузі,
  • приймати будь-які нормативні зміни на всіх рівнях комплексно і лише після їх широкого публічного обговорення,
  • якнайшвидше провести прозорий конкурс на нового голову ДЛАРУ (на щастя, цього тепер вимагає нове законодавство про державну службу),
  • зібрати разом представників ДАЛРУ, Мінприроди, нардепів профільного комітету ВРУ, громадських активістів, науковців і виробити «дорожню карту» реформ у лісовій галузі, з чіткими термінами й зобов’язаннями (як базу можна використовувати напрацювання з цієї тематики екоНУО та проекту ФЛЕГ). І почати її негайно реалізовувати.

Бо наслідки ігнорування проблем лісової галузі будуть відчутні не тільки для нас і наших дітей, але й для наших онуків.

П.С. Стаття відображає особисту думку автора й не є думкою організацій, які автор представляє.

Джерело: Лісовий блог 
By turka18.05.2017 18.05.2017 

0 коммент.:

Дописати коментар