Лісівник

субота, 24 червня 2017 р.

Сільгоспземля: консолідація чи латифундизація?



Попередня підготовка сільгоспземлі до використання у виробництві, тобто її консолідація, нині подається як суто технічне питання. Насправді ж процес виділення й розподілу земельних ділянок, полів і масивів, їхні розміри й порядок використання задає алгоритм напрямку діяльності й кінцевої мети земельної реформи.

У цьому процесі, і особливо під час його трансформації напередодні планованого запуску земельного ринку, чітко проступають справжні наміри реформаторів: для чого і для кого, власне, готують землю консолідатори. Для латифундистів, що дистанційно управляють величезними масивами і націлені на монокультурне виробництво й експорт агросировини, чи для фермерських і сімейних господарств та сільгосптовариств середньої руки, власники й засновники яких не втрачають інтересу ні до комплексного розвитку сільгоспвиробництва, ні до підтримки сільських територій.

Повторення пройденого

Підготовка ринку сільгоспземлі, як це відбувалося й у часи формування нинішньої орендної системи, програмує головні параметри землекористування ще на далеких підходах до нього. Про справи "давно минулих днів" можна було б не згадувати, якби підходи до консолідації земель й хитросплетіння навколо власності на найцінніший ресурс країни на самому початку реформи 1990-х не повторювалися б нині, при її завершенні. Тоді одночасно відбувалися два прямо протилежні процеси. З одного боку, селянам виділяли земельні й майнові паї колгоспів і радгоспів, які розформовувалися. Але з іншого боку, таке роздержавлення супроводжувалося вживанням досить жорстких адміністративних заходів, щоб, по-перше, гранично обмежити для селян можливість самостійно господарювати на отриманій землі, по-друге, не допустити, щоб вони самостійно розпоряджалися отриманою ними власністю.

На цьому етапі основним напрямком консолідації сільгоспземлі стало не оформлення селянських паїв з подальшим їх кооперуванням уже на основі не колективної, а приватної власності, що було б нормою після проведення розпаювання, а… збереження цілісності наявних сільськогосподарських комплексів, насамперед великих полів і масивів. Через кілька років розпочався й триває досі другий етап консолідації земель сільгосппризначення, який пов'язаний з утворенням агрохолдингів шляхом поглинання ними постколгоспних сільгосппідприємств. Навіювана селянам ідея "збереження великотоварного сільгоспвиробництва" на практиці обернулася обвальним падінням тваринництва, знищенням низки галузей, на яких трималася сільська економіка, деградацією сільських територій. На цьому тлі успіхи латифундій у виробництві й експорті зерна та соняшникової олії за рахунок хижацького використання сільгоспугідь, які їм дісталися, видаються не більше ніж підсолоджуванням гіркої пігулки.

На початку травня ц.р. Кабмін, очевидно стурбований надмірною активністю процесів, що відбуваються навколо сільгоспземель, вжив заходів "з удосконалення дій держави в галузі управління земельними ресурсами". Зокрема, передбачено передавати сільгоспземлі в оренду тільки через аукціони, при цьому оренда має бути короткостроковою, а стартова ціна передачі землі в оренду під час аукціонів — становити не менше ніж 8% від нормативної вартості. Та навіть якщо ці часткові заходи щодо забезпечення прозорості й дадуть ефект, то стосуватиметься він тільки державних і комунальних земель, а селяни-пайовики навіть напередодні запуску земельного ринку залишаються без жодної допомоги держінститутів у підготовці до майбутніх процесів. Вони, по суті, залишилися сам на сам з латифундистами й іншими здобувачами головного ресурсу, які прагнуть напередодні ринку додатково нагромадити-консолідувати якнайбільше земельки.

Яскравий приклад таких підходів подає агрокомпанія "Кернел". До наявних у землекористуванні кількох сотень гектарів її хазяї нещодавно домоглися дозволу АМКУ розширити земельний банк на 70 тис. га. Нині консолідатори працюють над тим, щоб збільшити масштаби агрохолдингу ще на кілька сотень тис. га. Окрім агрохолдингів у цьому ж напрямку діють і сільгосптовариства, і великі фермерські господарства, які прагнуть у свою чергу поповнити наділи селянськими паями. Через різке підвищення попиту виникають численні конфлікти. У боротьбу між орендарями, аби випередити один одного, отримати в оренду якнайбільше селянських паїв втягуються й представники місцевої влади. Є приклади, коли навіть місцеві ЗМІ, замість захищати законні права селян, піарять одних орендарів і паплюжать інших. Правоохоронні органи засипані скаргами на рейдерські захоплення. Насторожує те, що до рейдерів орендарі-невдахи почали зараховувати навіть власників земельних наділів, тобто селян-пайовиків, які, усвідомивши свої права й відповідальність, роблять реальні кроки для самостійного розпоряджання належною їм землею. Маємо очевидне прагнення у відповідальний момент обмежити активність законних власників паїв. Джерело DT.UA з кіл, близьких до великого агробізнесу, слушно зауважує: "Не для того відомі компанії й авторитетні підприємці зараз активно працюють над накопиченням земельних банків, щоб після запуску земельного ринку розпрощатися з набутим".

Гонитву за орендою додаткових земельних наділів можна пояснити тим, що згідно із законом "Про оренду сільгоспземель" переважне право на приватизацію наділів мають орендарі цієї землі. Таким чином, доля сільгоспземлі де-факто вирішується й без запуску земельного ринку. При цьому жодних намірів вжити законодавчих та адміністративних заходів, які б позбавили агрохолдинги та інші великі компанії привілеїв, не спостерігається. Швидше, відбувається зворотний процес.

Чи стануть сільськими господарями "фізичні особи"

За "круглими" столами (а їх організовують лобісти великого агробізнесу) особливо наполегливо мусується показник граничного обсягу сільгоспземлі, який дозволяється купувати в одні руки, — 200 га. Це подають як яскраве свідчення прозорості й демократичності процесу підготовки купівлі-продажу землі. Перш ніж бути озвученим прем'єр-міністром В.Гройсманом, цей показник довго обкатувався у земельному відомстві, яке, за старою традицією, укотре змінило назву, але не підходи й напрям діяльності, що вирізняються сприянням великим компаніям — експортерам агросировини. Директор департаменту міжнародного співробітництва й ринку земель Держгеокадастру Р.Шманенко задовго до цієї події обґрунтовував цю цифру перед журналістами, переконуючи, що продавати землю паями ніяк не можна, купувати такі наділи "нецікаво", особливо солідним землекористувачам. За даними того ж таки департаменту, середня площа полів в Україні становить 120–150 га. Проте й цей і так високий показник округлили до
200 га. Неважко здогадатися, в чиїх інтересах зроблено таке чимале доповнення.

Як бачимо, скромні розміри селянських паїв до розрахунків не беруться взагалі. А те, що оренда або купівля саме таких невеликих земельних ділянок дуже навіть приваблива для сільських господарів, які мають намір доповнити свій скромний земельний актив додатковими наділами, до уваги не бралося й не береться. І навіть більше — цьому перешкоджають. Оскільки зайва самостійність окремих власників паїв може зіпсувати цілісність великих полів, таких зручних для нарощування обсягів сировинного агробізнесу. Замість цілком реальних, законодавчо визначених розмірів паїв, в основу процесу консолідації сільгоспземлі береться взята зі стелі цифра, до того ж округлена майже на третину від базового показника. І те, що передпродажна консолідація великими полями й масивами не по кишені тим, хто працює на землі, мало турбує прибічників форсованого запуску земельного ринку.

Як при орендній системі, так і напередодні планованого запуску ринку землі, робиться все можливе, щоб не допустити виділення окремих паїв у наділи. І коли юридично-правові аргументи виявляються неспроможними (адже справа, як не крути, стосується приватної власності), у хід пускають "технічні" аргументи.

Робиться все, щоб, по-перше, не допустити на момент запуску земельного ринку масового виходу селян-пайовиків з "орендної резервації", а таке прагнення вже зараз проступає в низці сільських районів, і, по-друге, не допустити обігу землі між дрібними сільгоспвиробниками. І ясно чому. Адже всупереч усьому зростаючий дрібний агробізнес, відроджуючи такі трудоємні галузі, як овочівництво, садівництво, виноградарство й виноробство, додавши прискорення хронічно послаблюваному тваринництву, підкріплений обслуговуючими кооперативами різної спрямованості, включаючи реалізацію готової продукції на експорт, здатен істотно потіснити великий сировинний агробізнес. Заступник директора наукового центру "Інститут національної економіки" В.Саблук вважає, що "відособлені селянські господарства, які самостійно обробляють пайові гектари, — це потенційно готові сімейні ферми. І їхні перспективи в рази збільшити товарне виробництво цілком залежать від позиції влади".

Під пресом необмеженого землекористування

Орендна система, що дозволила нагромадити афілійованим компаніям величезні земельні банки, створила умови й перспективи для подальшої концентрації землекористування, у хащах якої губляться селянські паї. Такий напрямок руху позбавляє можливості вітчизняний АПК вийти з глухого кута сировинного агробізнесу. Мірилом обігу земель мають стати не умоглядні "округлені" показники в 200 або 500 га, а цілком конкретний і реальний розмір селянського паю, варіації площі якого визначені Земельним кодексом.

Якщо латифундисти змогли в умовах орендних відносин з дрібних селянських паїв створити агроімперії з землеволодіннями по кілька сотень тис. га (найбільші з них упритул підійшли до мільйонного рубежу), то яких висот у масштабах землекористування вони зможуть досягти, коли для запуску ринку урядовим законопроектом пропонується продавати в одні руки до 200 га сільгоспземлі. У такому разі можливості наростити обсяги землекористування, якщо застосувати арифметику, зростуть (200:4,2) майже в півсотні разів. До того ж, треба врахувати, що під час розгляду законопроекту аграрне лобі цілком може посприяти підняттю планки з 200 до 500 га. Тим більше що в одному з законопроектів, зареєстрованих у парламенті, цей показник завбачливо зафіксований.

Слід уважніше придивитися й до того, кому урядовий законопроект пропонує продавати землю. Якщо право купівлі сільгоспземель державою, сільськими громадами заперечень не викликає, то надання таких самих прав фізичним особам без жодних обмежень і уточнень викликає сумніви. Річ у тому, що урядовий законопроект не висуває жодних вимог до фізособи, яка має намір придбати у приватну власність ділянку, яка може стати основою для створення фермерського господарства середньої руки або десятка сімейних ферм. Жодних вимог, окрім громадянства України, до такої особи немає. Для розробників законопроекту не важливо, чи має потенційний покупець або члени його родини знання й досвід ведення сільського господарства; де він живе і чи готовий не тільки повернутися в Україну, а й жити поблизу придбаної ділянки, виконувати обов'язки дбайливого господаря. Мудрування з абстрактними, екстериторіальними "фізичними особами" воскрешають у пам'яті нещодавні скандальні історії з захопленням землі навколо столиці й міст-мільйонників під виглядом створення садово-городніх товариств. З ділянок у 10–15 соток "консолідатори", що стояли за "фізособами", якими виступали здебільшого підставні люди з числа пенсіонерів і студентів, за державний кошт формували для власного споживання великі землеволодіння, і, хоча прокурорсько-судові розгляди тривають, завдану шкоду не так легко компенсувати. Крали сотнями й тисячами га, а повертаються державі окремі ділянки.

На відміну від згаданої скандальної історії з садово-городніми кооперативами, яка має яскраво виражений кримінальний характер, ті, хто купить в одні руки по 200 га, навіть не вийдуть за рамки закону. Оборудка для них абсолютно безпечна. І, зважаючи на все, може стати цілком прибутковою. Купленою землею фізичні особи матимуть усі підстави розпорядитися на свій розсуд. Оскільки продавати наділи без фінансових втрат, згідно з урядовим законопроектом, можна буде тільки через кілька років, то куплену землю власники віддадуть в оренду. Звісно ж, тим структурам, які зможуть викласти підвищену за неї ціну. Агрохолдинги, і тільки вони, здатні поповнити свої земельні банки придбаннями фізосіб. На цій хвилі ціна ще не проданих орендних селянських паїв теж істотно підвищиться, і це негативно позначиться на й так поганому матеріально-фінансовому стані сільгосптовариств і фермерських господарств, що користуються орендною землею. І знову від цього виграють латифундії.

Земельна реформа у пропонованому вигляді відкриває шлях подальшій латифундизації агропрому. Напевно, це не чиста випадковість, що в урядовому і в депутатських законопроектах пропонуються різного роду обмеження земельного ринку, крім одного, головного, — обмеження масштабів землекористування. У цій ситуації від агрохолдингів можна очікувати нових успіхів у консолідації масивів сільськогосподарської землі, що перевищують мільйон гектарів.

Є країни, зокрема Бразилія, що пройшли шлях, яким нині рухається Україна, створюючи умови для засилля латифундій, що по-хижацькому використовують сільгоспземлі і застосовують методи господарювання, які спустошують сільські території. Після того, як з деградованих і спустошених місцевостей, пішли, вичавивши з них усі соки, латифундисти, латиноамериканські країни змушені були відновлювати колись розвинене сільське господарство навіть не з нуля, а з від'ємних величин. Тут доводиться дорогою ціною розплачуватися за розгул тимчасових бариг на їхній землі: шукати людей, які погодяться стати фермерами, виділяти їм субсидії на облаштування житла й створення міні-ферм. В Україні, хоча деградація аграрного сектору й сільських територій стрімко зростає, а села занепадають, досі ще залишається чимало селян, спроможних за певних умов розвивати фермерство й сімейні ферми з набагато меншими витратами держави, а в деяких регіонах і зовсім без них. Але панівний клас без тиску суспільства навряд чи зважиться на кроки, які відвернуть катастрофу, спричинену глобальним знеземелюванням селян, ще здатних обробляти землю, й ігноруванням міських жителів, які за певних умов могли б переїхати в село й працювати на землі. І станеться це лише тоді, коли прийде усвідомлення, що земельне питання стосується не тільки селян-пайовиків чи жителів сільської місцевості. Це проблема всього суспільства. Наша громадськість, породивши волонтерство, уже має досвід виграних у влади важливих боїв. Але для порятунку аграрної сфери тиск має бути особливо потужним і тривалим.

https://dt.ua/business/silgospzemlya-konsolidaciya-chi-latifundizaciya-246480_.html

0 коммент.:

Дописати коментар