ЛІС І РЕФОРМУВАННЯ

Державні ліси мають покривати свої видатки з власних доходів

Орест ФУРДИЧКО

Таємниці реформування "лісових відносин" в Україні

РЕФОРМАЦІЯ, ДЕГРАДАЦІЯ ЧИ ПРОФАНАЦІЯ?

Як Держлісагентство хоче реформувати лісову галузь

ЧИНОВНИКИ ПРОТИ ЛІСІВНИКІВ

Кому вигідний фінансовий саботаж лісгоспів?

07 грудня 2019

ФАО предлагает принципиально новую оценку древесного и лесного покрова в засушливых районах мира


07.12.2019 09:09 «Агро Перспектива» (г. Киев) — Согласно оценке «Деревья, леса и землепользование в засушливых районах: первая общемировая оценка», представленной сегодня ФАО на Совещании высокого уровня по лесам в ходе 25-й сессии Конференции сторон Рамочной конвенции ООН по климату, более четверти всей площади лесов мира находится на засушливых землях, а деревья присутствуют почти на трети площади засушливых районов мира.

Результаты «показывают, что засушливые земли являются продуктивными ландшафтами со значительным экономическим потенциалом и экологической ценностью».

Этот доклад, в котором содержится значительный массив данных по общемировому и региональному землепользованию и лесному покрову, представляет обещанный ФАО «коллективный труд», посвященный состоянию засушливых земель в мире. Эта оценка дополняет Глобальную оценку лесных ресурсов ФАО и отличается тем, что ее исходные данные получены на основе визуальной интерпретации имеющихся в свободном доступе спутниковых изображений совместными усилиями и с применением инструментов ФАО Open Foris и Collect Earth.

«Чрезвычайно важно знать о состоянии лесов, древесного покрова и землепользования в засушливых зонах, а также об изменениях в них, чтобы оценить воздействие со стороны изменения климата и деятельности человека, результаты мер по адаптации и снижению последствий, а также достижений в выполнении региональных целевых показателей в области нейтральной деградации земель», — сказал Хирото Митцуги, заместитель Генерального директора ФАО, Департамент лесного хозяйства.

К составлению нового доклада были привлечены более 200 специалистов, а также целый ряд региональных семинаров во взаимодействии с партнерами среди университетов, исследовательских институтов, правительств и неправительственных организаций из разных стран мира; он основан на сведениях по 213 782 опытным участкам по полгектара каждый.

Хотя в ряде конкретных случаев потребовалась проверка на местности, представленная в оценке интерпретация изображений дистанционного зондирования высокой степени разрешения поможет директивных органам определить оптимальные стратегии инвестирования для борьбы с деградацией земель и опустыниванием, сохранения биоразнообразия, поддержания средств существования и содействия устойчивости к внешним воздействиям ландшафтов и местного населения, особенно в условиях изменения климата.

Что показывает оценка

Засушливые земли, включая гипераридные, аридные, семиаридные и засушливые субгумидные зоны, охватывают площадь примерно в 6,1 млрд гектаров, или 41% поверхности суши Земли. Из них, согласно оценке ФАО, около 1,1 млрд гектаров (18%) состоят из лесов.

На засушливых землях проживает около 2 млрд человек, обитает более половины домашнего скота, на них находится более трети общемировых очагов биоразнообразия и важнейших пунктов миграции птиц. Их экосистемы страдают от нехватки воды, засух, деградации земель и изменения климата. По прогнозам, к концу XXI века площадь засушливых земель в мире вырастет на 10 — 23%, создавая серьезные последствия для продовольственной безопасности, средств существования и благополучия людей.

В мире около 18% засушливых земель составляют леса, в которых чуть более половины имеют плотность полога более 70%, тогда как пустоши составляют 28%, луга — 25% и пахотные угодья — 14%. Деревья на засушливых землях встречаются и за пределами лесов, особенно в Азии и в Европе, и в целом деревья растут примерно на 2 млрд гектаров засушливых земель.

ФАО также опубликовала новый выпуск «Унасилва», в котором обсуждается роль лесов как природного решения проблем водопользования. Главный вывод заключается в том, что облесенные водоразделы дают около 75% доступных запасов пресной воды в мире и таким образом обеспечивают важнейшую и экономичную природную инфраструктуру для получения воды высокого качества более чем для половины населения мира, в том числе в городах. В условиях изменения климата их роль в водопользовании будет приобретать все большую важность.

Від сировини до готового виробу


Про вторинну обробку деревини.

Меблі, деревостружкові, де­ре­воволокнисті плити, паркет та ще низка виробів становлять ланку вторинної обробки деревини. За останні роки цей сегмент деревообробної промисловості зазнав певних змін, що вплинули на номенклатуру продукції, її якість та обсяги виробництва.

Виробництво меблів

На сьогодні більше половини продукції деревообробного виробництва України припадає на меблеву промисловість. Меблі є найбільш технологічно складними виробами вторинної обробки деревини. При цьому у меблевому виробництві широко використовується продукція первинної обробки, зокрема, дошки, брус, фанера та інші напівфабрикати.

Згідно з даними Держстату, попри певну стагнацію ринку у 2014–16 рр., починаючи з 2017 року вітчизняний ринок меблів по більшості номенклатурних позицій поступово починає показувати позитивну динаміку та наближатися до показників 2013-го.



За даними експертів, меблевий ринок сьогодні налічує близько 3 тис. виробників. Сюди входять як невеликі меблеві майстерні, так і великі підприємства з іноземними інвестиціями. Слід зазначити, що на ринок меблів великою мірою впливає рівень купівельної спроможності населення, який, на жаль, попри підвищення середньої заробітної плати та пенсій, має тенденцію до зниження з об’єктивних причин, зокрема, і через здороження комунальних послуг та продуктів харчування. Крім того, до проблем вітчизняного меблевого ринку необхідно віднести також і втрату російського ринку (близько 40% загального обсягу продажу), ріст цін на сировину та енергоресурси.

У 2016 році більшість гравців ринку взяли курс на модернізацію виробництва, освоєння новітніх технологій та розширення лінійки продукції. Як результат, українські меблі стали більш конкурентоспроможними в порівнянні з імпортною продукцією. А в 2017-му стали помітні нові тенденції в розвитку українського меблевого ринку, зокрема:

активний розвиток сегмента «домашніх меблів»;
поява мультибрендових меблевих гіпермаркетів, де споживачеві представлена продукція кількох виробників;
розвиток каналів продажу меблів через інтернет;
створення унікальної реклами та «брендування» продукції.

Між тим, з підписанням Угоди про Асоціацію з ЄС українські мебльовики отримали більшу можливість виходу на західний ринок. За час дії Угоди продукція деревообробної галузі, зокрема, меблевий сегмент, є одним із лідерів зростання експорту в ЄС. На першому місці серед імпортерів українських меблів знаходиться Польща, на другому – ФРН. Якщо до 2014 року частка експорту у країни СНД становила 69%, то зараз цей показник істотно зменшився і залишається на рівні 24%, тоді як частка експорту у країни ЄС показує щорічне зростання і збільшилася з 22% до 65%. За 2017 рік Україна експортувала меблів на $0,5 млрд, однак, нам ще далеко до тієї ж Польщі, яка продала за кордон своїх меблів на суму понад $7 млрд.

ДСП та ДВП





ДСП та ДВП є найпоширенішими матеріалами вторинної обробки деревини, які використовуються для виробництва корпусів меблів. ДСП – один із основних конструкційних матеріалів у меблевому виробництві. Впродовж багатьох років виробництво ДСП та ДВП розвивалося достатньо динамічно. Ці компоненти є набагато дешевші за цільну деревину, оскільки, як відомо, для їх виробництва використовуються відходи первинної деревообробки: тріска, стружка та тирса. Також у меблевому виробництві широко використовуються тверді ДВП завтовшки від 3,2 до 5 мм, зазвичай, як задні стінки більшості шаф, днища висувних ящиків і т.п. Їх перевагою є низька ціна при високій довговічності.

Паркетне виробництво

Якщо на початку 2000-х років виробництво паркету в Україні традиційно було зосереджене на великих деревообробних комбінатах та в лісгоспах, то в останні роки до них долучилися малі та середні приватні виробники, які володіють найсучаснішим обладнанням та випускають конкурентоздатну продукцію. Після значного зниження темпів виробництва у паркетній галузі в 2012–2013 роках, починаючи з 2014 року спостерігається поступове відновлення колишніх обсягів. За даними Держстату, найбільш популярним серед виробників є виготовлення щитового мозаїчного паркету.



В 2016 році було вироблено рекордний обсяг цього виду паркету — 523 тис. кв. м, загалом же його частка у загальному виробництві дерев’яного щитового паркету становить, залежно від року, 70–75%.

Інша продукція з деревини

Щодо іншої продукції вторинної переробки деревини, то вона представлена низкою столярних, будівельних та інших господарських виробів. Як вбачається з даних Держстату за 2013–2017 рр. більшість номенклатури виробів показує тенденції спаду їх виробництва у 2104–2016 рр., із подальшим ростом у 2017 році. Виняток становить виробництво ящикових піддонів та інших вантажних щитів, яке за п’ять років стабільно зростало.



Таким чином наведені вище статистичні дані свідчать про пожвавлення в цілому ринку вторинної обробки деревини та наявність перспектив щодо його подальшого розвитку.

*Примітка: Без урахування тимчасово окупованої території АРК та ОРДЛО

Олександр КОЗКА,
Газета “Природа і суспільство”
https://ekoinform.com.ua/?p=5711

Над землею навис туман і не хоче розсіюватися



Альтернативна думка. За величезним суспільним резонансом ухваленого парламентом у першому читанні 13 листопада закону про введення ринку землі, якось непомітно пройшло ухвалення напередодні, 12 листопада, дуже актуального законопроекту. Між тим, це теж надзвичайно важлива подія.



Петро Антоненко


А щодо ринку землі, тобто скасування мораторію на заборону продажу земель сільськогосподарського призначення, це тема окремих великих і складних дискусій. Тому дивує, наскільки безапеляційно громадяни стали висловлюватися за ринок, а ще більше проти. Не вступаючи в дискусії, можна відзначити лише очевидне.

Перше – ринок землі існує в переважній більшості країн. Правда, для декого це не аргумент, для тих, котрі торочать, що Україна — якась особлива країна.

Друге: введення ринку, тобто зняття мораторію, започатковували мабуть, з півдесятка чи й більше разів, але щоразу його зупиняли черговим продовженням мораторію. Але ж, виходить, сама ідея давно назріла, якщо це знову й знову пробували ввести.

Третє: якщо основною причиною відкладання ринку називали потребу попередньо вдосконалити земельне законодавство, то просте запитання: чому ж цього не робили останні півтора десятиліття? При кількох президентах і парламентах. Виходить, і це перейшло «у спадок» новій владі?

Але давайте про цей законопроект № 2184 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин». Ось коротко його суть.

Сільським, селищним і міським радам повертаються повноваження щодо управління землями місцевих громад, тобто, землі повертають до комунальної власності.
«Органи місцевого самоврядування в даний час контролюють лише близько десятої частини неприватизованих земель. В той же час управлінські рішення щодо землі, які приймаються призначеними із Києва чиновниками територіальних органів Держгеокадастру, далеко не завжди можуть розглядатися як такі, що відповідають інтересам сільських громад», зазначається в пояснювальній записці до законопроекту».
Усі місцеві громади були позбавлені цього права з 1 січня 2002 року із набранням чинності нового Земельного кодексу.

Тепер також передбачається надати місцевим органам право самим змінювати цільове призначення земельних ділянок приватної власності. Сьогодні ці погодження здійснює Верховна Рада, проте ці повноваження вона майже не реалізує. «За три останні скликання парламентом не було прийнято жодного рішення із зазначеного питання, хоча зміна цільового призначення вказаних земель застосовується досить широко із застосуванням різноманітних схем з обходу закону»,наголошується в пояснювальній записці.

Крім цього,  планується надати місцевим органам влади функції державного контролю за використанням та охороною земель. 

А тепер подивимося на історію питання, нашу недавню. Не будемо заходити в глибину, коли чи не головним гаслом, яким більшовики підманили народ, в основному, селянську країну, підтримати у 1917 році Жовтневий переворот, було гасло «Земля — селянам!». Менш як через десятиліття після революції і громадянської війни землю, передану було селянам, влада відібрала методом колективізації, за якою не випадково прийшов Голодомор.

Через 70 років після початку колективізації, вже у незалежній Україні, у 1999 році справедливість почали відновлювати. Почався грандіозний процес «деколективізації». Мова про земельну реформу, згідно відомого Указу президента Кучми. Колгоспну, тобто колись відібрану у селян колективізацією землю почали їм повертати у власність, у вигляді земельних паїв. Десь приблизно (в різних селах були різні масиви земель) по 2 гектари на пай. Так було розпайовано більшість ріллі, яку селяни в більшості, бо це були переважно вже немолоді люди, здали в оренду — фермерам, пізніше великим агрохолдингам. Так було поділено основні масиви землі. Але далеко не всі.

В багатьох селах у процесі реформування колгоспів у колективні сільгосппідприємства начальство, тобто ті ж колишні голови колгоспів, голови сільрад, приховували від розпаювання десятки гектарів, а то й більші масиви. Крім того, далеко не так масово розпаювали луки. Крім того, були ще вигони, колишні колгоспні ліси, лісосмуги.

В розпал цієї реформи, при Кучмі ж, черговий парламент вводить у земельне законодавство  підступну норму: всі не розпайовані землі сіл виводять з управління сільських громад, тобто сільських, селищних рад. Адміністративно-територіальна одиниця така була і є — сільська рада, це територія самого села і споконвічні його землі: рілля, луки. пасовища, водойми, ліси, лісосмуги. Так от, в управління громад, тобто сільрад, залишили тільки землі в межах села. Все, що за його територією, передали у відання районної влади, уже існуючих районних державних адміністрацій.

За кілька років у законодавстві чергова новація — замість структури земельних управлінь було утворено Держгеокадастр. Цьому потужному відомству й було передано в управління всю державну, неприватизовану землю — мільйони гектарів. Була створена ще одна вертикаль управління. Але чи не забагато цих вертикалей? І ось землею, наприклад, в селі Жуківка Куликівського району, стали керувати з Києва.

…Кілька років тому я, як журналіст, займався скандалом зі спробою повністю вирізати цілу лісосмугу. У нас вони двох видів: пришляхові і на межах земель сіл, тобто польові. Садити їх почали ще в повоєнні роки, насамперед із полезахисною метою. За десятки років тут уже виросли цілі ліси.



Це була лісосмуга, яку ви бачите на моєму фото. З райцентру Куликівка на село Ковчин, за яким далі йде моє село Авдіївка. Так от, пришляхову лісосмугу між Куликівкою і Ковчином, а це десь 7 кілометрів, ледве не вирізали «налисо». Особливо забили тривогу мешканці Ковчина, бо по їхній землі основна частина цієї дороги — десь 5 кілометрів, і обабіч асфальту — гарна густа лісосмуга.

І ось всі дерева, аж до тонесеньких, було намічено мітками — стесано шматки кори. Так мітять під вирубування.

Обуренню селян не було меж. Причому, це було в руслі подібних масових вирізувань пришляхових і польових смуг по всьому району й області.

Голова Ковчинської сільради, мій давній і добрий товариш, резонно обурювався, чому ці насадження мають вирізувати якісь зальотні хапуги, що потім на своїх пилорамах, які гудуть по всій області, продаватимуть селянам дуже дорого їхній же ліс. Голова пригадав, як ми з ним колись, учнями Ковчинської школи, садили саме ці пришляхові смуги. Тепер тут більш як півстолітні дуби, сосни, берези. Якщо вже вести заготівлю, сказав голова, то чому ж не самому цьому селу, мешканці якого садили ці насадження, доглядали їх. Заготовляти цивілізовано, як наші предки, щороку — невеликий відсоток дерев, з підсаджуванням. Хіба це зайва для села деревина? Обгородити дитсадок, кладовище, продати людям за нормальну ціну.

Врешті, скандальна історія набула розголосу, випливла на сесії районної ради, в пресі. Знищення чудової лісосмуги люди не допустили.

Але випливло багато дивного. Всі віднікувалися від цієї затії, починаючи від районної державної адміністрації, де запевняли, що нікому не давали жодних дозволів на вирізування дерев, продовжуючи різними службами. Земельна служба, екологія, шляховики, лісівники — ніхто начебто ж не давав дозволів, узгоджень.

 Але випливло ще ось що: виявляється, ці лісосмуги взагалі нічиї! А це ж лише на тій дорозі десь до десятка гектарів лісу, а по району це сотні гектарів. А по області, а по Україні? Величезні масиви нічиєї землі, лісу! У сіл її відібрали, районам теж свого часу не передали.

…Новий законопроект, про який зараз мова, — це лише початок. До речі, ще з початку цього року землю за межами населених пунктів держава вже почала повертати селянам, громадам, поки що лише об`єднаним територіальним. Але ж у нас тисячі сіл ще не увійшли в ОТГ. І ось тепер і їм повертають їхню споконвічну землю.

Це лише початок. За більш як чверть століття у державі утворився повний безлад у земельній сфері, повний туман. Тобто, не сам утворився, його зробили спеціально, цей туман законодавства, земельних відносин. Щоб дерибанити, грабувати основне багатство держави — яким була і є наша українська земля. І тепер це треба «розгрібати», як і багато чого іншого. Ось про що варто б нині галасувати мітингуючим і пікетуючим.

Петро Антоненко,
редактор газети «Світ-інфо», м.Чернігів, спеціально для видання Біла хата
http://bilahata.net/nad-zemleiu-navys-tuman-i-ne-khoche-rozsiiuvatysia/

Рівненські ліси збагатили бюджети області на 128 мільйонів гривень

фото ілюстративне

Протягом 11 місяців поточного року лісокористувачі Рівненської області сплатили до бюджетів усіх рівнів 128,4 млн. грн. рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів. З них  82,9 млн. грн. надійшло до місцевих бюджетів, що на 46,5 млн. грн. більше, ніж торік. Державна скарбниця отримала 48,5 млн. гривень. 
«Не тільки заготівля деревини, а також заготівля ягід, грибів та лікарських трав є вагомим внеском в поповнення бюджетів місцевих громад. Тому завдання органів місцевої влади та фахівців ДПС продовжувати ефективну взаємодію з тим, щоб заготівля з комерційною метою відбувалася легально та  визначені податкові платежі від користування дарами лісу надходили до бюджетів громад», - зазначив в.о.начальника ГУ ДПС у Рівненській області Віталій Чуй.   
Головне управління ДПС у Рівненській області нагадує, що об’єктом оподаткування рентною платою за спеціальне використання лісових ресурсів є (відповідно до п. 256.2 ПКУ): 
  • деревина, заготовлена в порядку рубок головного користування; 
  • деревина, заготовлена під час проведення заходів щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей (у деревостанах віком понад 40 років - рубки догляду за лісом, вибіркові санітарні рубки, вибіркові лісовідновні рубки, рубки, пов’язані з реконструкцією, ландшафтні рубки і рубки переформування; незалежно від віку деревостанів - суцільні санітарні та суцільні лісовідновні рубки); 
  • деревина, заготовлена під час проведення заходів з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо; 
  • другорядні лісові матеріали (заготівля живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків та інших другорядних лісових матеріалів, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); 
  • побічні лісові користування (заготівля сіна, випасання худоби, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); 
  • використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт. 
Головне управління ДПС у Рівненській області

08:07 07 грудня
https://rivne.media/news/rivnenski-lisi-zbahatili-byudzheti-oblasti-na-128-milyoniv-hriven-25826

Земельна корупція: час її ліквідувати

Зіставивши законодавство і практику дуже просто вирахувати положення, які ведуть до корупції у земельній сфері, і скасувати їх.


старший проектний менеджер із земельної реформи Офісу реформ Кабміну

Однією з головних причин погіршення інвестиційного клімату в Україні є захмарна корумпованість земельних відносин, адже кожен інвестиційний проект у реальній економіці, як правило, починається із одержання або зміни призначення земельної ділянки.
За останні десятиріччя держава створила десятки забюрократизованих та корупціогенних процедур, а "добра воля" не вельми доброчесних чиновників стає обов’язковою умовою набуття і реалізації прав на землю для підприємців та звичайних громадян, навіть там, де в цьому немає жодного сенсу.

Формально це втручання є цілком законним, і під таке законодавство сформувалася розгалужена система органів земельних ресурсів з багатотисячною армією чиновників.
Зробити всіх їх доброчесними і негайно – завдання аж занадто оптимістичне. Але чи можна швидко скасувати недоречні правила? Так, і варіант уже запропоновано.

Як показав ретельний аналіз земельного законодавства, норми, які псують життя громадянам і бізнесу, умовно можна згрупувати у декілька блоків.

12 способів втручання

Україну можна впевнено вважати одним із світових лідерів у створенні різноманітних адміністративних бар’єрів під час складання документації із землеустрою.

Нині нараховується дванадцять способів втручання держави у проведення землеустрою: від вимоги наявності у проектанта спеціальної освіти та сертифікації – до погоджень, експертиз та екологічної оцінки.

Наша держава намагається втручатися у роботу професіоналів практично усіма відомими у європейській практиці способами, а єдиний спосіб регулювання діяльності інженерів-землевпорядників, який поширений у європейських країнах, проте не використовується в Україні, – страхування професійної відповідальності.

При цьому практично всі форми державного втручання у проведення землеустрою переслідують одну й ту ж шляхетну ціль – "забезпечення відповідності створюваної документації вимогам законодавства, нормативно-правових актів, стандартів норм і правил".
Таким чином державні органи багатократно "перевіряють" одне й те ж саме, причому відповідальність "перевіряючих" розпорошена, а притягнути недоброчесних чиновників дозвільних органів до відповідальності за маніпулювання вимогами майже неможливо.


В Україні практично немає єдиної практики розгляду та погодження землевпорядної документації, натомість масово встановлюються "місцеві вимоги" до її складу та змісту, яскраво продемонстрував пілотний проект із екстериторіального погодження землевпорядної документації, запроваджений постановою Кабінету Міністрів у 2016 році.

Він показав, що зауваження "експертів", які погоджували проекти відведення земельних ділянок, в основному базувалися на колізіях, які виникли внаслідок суперечності відомчих інструкцій законодавству.

А зауваження найчастіше стосуються переважно формальних елементів оформлення проектів.
Зважаючи на очевидність проблеми, дивною є неспроможність навіть Держгеокадастру забезпечити єдині підходи до розгляду та погодження документації у своїх територіальних органах, оскільки ідентичні за змістом, складом та оформленням проекти відведення земельних ділянок нерідко отримують як позитивну, так і негативну оцінку, а також різні набори "зауважень".

Найбільш яскравою серед застарілих і відверто корупційних форм державного контролю є державна експертиза землевпорядної документації.

До питання якості документації цей вид експертизи на практиці не має ніякого стосунку, оскільки законодавство одночасно передбачає ще декілька перевірок тих же документів. Причому фахівцями, кваліфікаційні вимоги до яких є набагато вищими, аніж до експертів державної експертизи.

Крім того, на відповідність чинному законодавству землевпорядну документацію перевіряють ще й органи, які її затверджують.

Та й самі посадовці дозвільних органів найчастіше розглядають держекспертизу не стільки як засіб контролю якості проектних рішень, скільки як один із інструментів вилучення корупційної ренти.

Їм нічого не заважає як завгодно довго "футболити" документи вигадуючи різноманітні зауваження до її змісту та оформлення.

Наслідок – "вартість погоджень" закладається у ціну землевпорядної документації, сплачує її замовник, і в останні роки вона нерідко перевищує половину номінальної вартості робіт.
Тож багатократні перевірки землевпорядної документації мають піти у минуле.

Держава повинна перевіряти документацію один раз, проте якісно – на етапі внесення відомостей до Державного земельного кадастру, де можна перевірити не лише правильність оформлення документів, але й чи немає "накладок" у кадастрі чи інших технічних проблем.

(Де)централізація

Однією із центральних проблем у сфері управління земельними ресурсами держави вже давно є надмірна централізація цих функцій.

Фактично, органи місцевого самоврядування зараз контролюють лише близько 1/10 частини неприватизованих земель.

Це не тільки ускладнює розвиток громад та суперечить визнаному у світі принципу повсюдності місцевого самоврядування. Це ще й збитково для держави.
Так, практика розпорядження землями через Держгеокадастр є яскравим прикладом абсурдної ситуації, коли суспільні видатки на державне управління суттєво перевищують вигоди від нього.

Зокрема, згідно з "Публічним звітом Держгеокадастру за 2017 рік", результатом передачі цим відомством в оренду земельних ділянок с/г призначення є аж 118,7 млн грн, отриманих місцевими бюджетами, при тому, що на утримання Держгеокадастру витрачено близько 1 млрд грн.

Тобто якби органи місцевого самоврядування розпоряджалися цими ж землями самі, і навіть настільки неефективно, що не отримали б від оренди жодної копійки, платники податків все одно б виграли, бо набагато більше заощадили б на утриманні Держгеокадастру.

Як розлякати інвесторів або втягти їх у схеми

Ви можете уявити, що зміну цільового призначення частини вашого городу має погоджувати Верховна Рада? Або Кабінет Міністрів? А таке зараз є.

Це штучно обмежує доступ громадян та бізнесу до землі, а відтак створює обставини, які або відлякують інвесторів, або провокують використання схем.

"Чемпіон" за кількістю таких норм – Земельний кодекс (ст.ст. 20, 81, 82, 151).

Наразі погоджувати зміну цільового призначення особливо цінних земель (а в деяких областях так звані "особливо цінні" ґрунти перевищують половину всієї площі ріллі) має Верховна Рада, а ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного чи історико-культурного призначення – уряд.

Утім на практиці катастрофи не стається: цільове призначення змінюється, хоча за останні чотири скликання парламент не ухвалив жодного (!) рішення із цього питання.
Чому? Бо вже давно діють схеми, як обійти закон. Масовою практикою є проведення "ґрунтових обстежень", у результаті яких надається висновок про те, що ґрунти не є "цінними".
Треба сказати, що жодних негативних наслідків для суспільства це не несе, тож сама норма – типовий атавізм.

Тобто маємо приклад правової норми, яка для пересічного громадянина виглядає нібито дуже правильною, хоча на практиці вона створює величезні проблеми для підприємців та стимулює шалену корупцію під час прийняття рішень з розпорядження землями.

Щодо заповідних територій, то згадане положення їх взагалі не захищає, бо поширеною (якщо не сказати – пануючою) є ситуація, коли власне земельні ділянки у межах таких територій… офіційно не віднесені до категорії земель природно-заповідного та іншого природоохоронного чи історико-культурного призначення.

Тому щоб їх захистити, треба скасувати мертву норму про погодження урядом, - натомість встановити правило, за яким зміна цільового призначення таких ділянок не повинна впливати на особливий охоронний режим їх використання в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також земель, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини.

Ще три норми напряму стримують притік іноземних інвестицій в економіку України.
Перша – це необхідність погоджувати із Кабміном продаж іноземним юридичним особам земельних ділянок несільгосппризначення державної і комунальної власності.

Друга і третя – суттєво обмежують придбання іноземцями та іноземними юрособами земельних ділянок несільгоспппризначення за межами населених пунктів для будівництва (це можливо лише якщо на цих ділянках вже є належна їм нерухомість).

Ці норми досить легко обійти, придбавши ділянку на українську юридичну особу, а потім відчуживши її на користь іноземної.

Проте багато публічних іноземних компаній не вважають для себе прийнятним користуватися схемами, тож непоодинокими є випадки їх відмови від інвестиційних планів з будівництва на території України виробничих та інших об’єктів.

Ще одна проблема – агробізнес правдами і неправдами примушують здійснювати агрохімічну паспортизацію земель.

Але не видам страшенної таємниці – це жодним чином не захищає ґрунти від виснажування, натомість є ще одним корупційним механізмом "торгівлі" псевдо-дозвільних документів.
Чому б не "домовитися" із людиною, що робить вам агрохімічний паспорт, щоб вона вписала в нього ті характеристики, які вигідними замовнику? Як проконтролювати, хто і як відбирав зразки? На жаль, це риторичні питання.

Водночас виснаження ґрунтів – це один із економічних наслідків тривалого мораторію, коли користувачами земель сільгосппризначення є переважно орендарі, яких цікавить отримання максимального прибутку за час дії договору оренди.
У захисті ж земель від виснаження зацікавлений, насамперед, їх власник.

Що треба зробити?

Сьогодні потрібно рішуче відмовитися від архаїчних та забюрократизованих процедур, на яких десятиріччями "годуються" недоброчесні чиновники.

Звичайні громадяни та бізнес повинні отримати гранично простий та зрозумілий порядок доступу до земельних ресурсів.

Має бути рішуче завершена земельна децентралізація. Слід скасувати зайві дозволи, дублювання процедур перевірки документації із землеустрою, надати відомостям документації із землеустрою статусу публічних, відкритих та загальнодоступних даних.

Страхування професійної відповідальності виконавців робіт із землеустрою має стати альтернативою державному контролю.

Усе це разом дозволить кардинально зменшити вартість робіт та час на виконання процедур, пов’язаних із проведенням землеустрою, гранично зменшити ризики хабарництва та корупції.
Ну, а багаторазові реорганізації державних органів земельних ресурсів добре показали: одна лише заміна кадрів не допомагає.

Якщо саме земельне законодавство залишається переускладненим, містить купу архаїчних та беззмістовних бюрократичних процедур, дозволяє чиновникам маніпулювати вимогами до проектної документації – оформлення прав на землю для громадян і бізнесу завжди перетворюватиметься на проходження "семи кіл пекла".

Внесений у жовтні до парламенту законопроєкт №2194 дозволяє спростити земельні відносини, оскільки з великою точністю визначає найбільш корупціогенні статті українського земельного законодавства і пропонує позбутися їх буквально за декілька секунд, необхідних для проведення результативного голосування.

Законопроєкт має бути розглянутий Верховною Радою вже у найближчі тижні.
Без його прийняття зміна ситуації у земельних відносин, відновлення довіри громадян, бізнесу та громад до держави і, що найважливіше, – справжня боротьба із корупцією – залишаться недосяжними мріями.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

https://www.epravda.com.ua/columns/2019/12/6/654525/

Атака на українські ліси: чому депутати допомагають чорним лісорубам?


Карпати нині нагадують зону екологічного лиха

Темний бік турборежиму у Верховній Раді! Коли монобільшість поспішає і голосує неуважно, депутатам вдається протягувати ну просто ганебні поправки. От, приміром, нещодавно взяли й допомогли чорним лісорубам. Хоча сам Володимир Зеленський нераз казав, що знищення українських лісів треба негайно припинити. Жанна Дутчак продовжить тему.



"Йде винищення лісу. Так не рубали колись, це ужас, я проробив в лісі сорок років, але я такого не допускав, щоб таке було", - говорить Богдан Петрович, колишній лісник.

Карпати нині нагадують зону екологічного лиха. Замість величних лісів - чагарники та залисини.

"Це можна сказати так як варварство. Бо не нищиться так природу", - говорить Василь, активіст.

Рубають гектарами. Всюди! Навіть у національних парках та заповідниках.

Щороку в Україні знищують понад 40 тисяч гектарів лісу. А ще є рубки, які не потрапляють у жодну статистику нелегальна заготівля. І її обсяги просто рекордні.

"Масштаби катастрофічні. Суцільно вирубані гори, які лисі і вони вже не підлягають поновленню. Їхня фауна і флора знищена повністю", - говорить Ростислав Гудзінський, активіст.

І це при тому, що в Україні діє заборона і на вирубку лісу, і його на вивезення. Та чорні лісоруби легко обходять закон. І їхні схеми давно відпрацьовані. Найпоширеніша - це санітарна чистка. На паперах під пилку йдуть хворі дерева та сухостій, а реальності всі цінні породи.

"Обпалюють кору дерева в кількох місцях і показують що там була якась пожежа. І під це вже рахується деревина не ділова і зрубують ніби як санітарну рубку", - говорить Ростислав Гунзінський, активіст.

А ще рубають кілька разів по одному і тому ж лісорубному квитку. Або граються із обсягами деревини. Прості хитрощі лісової корупції, на яких заробляють - мільйони.

"Декларується одно в матеріалах, а ми находимо протилежне - чотири мільйони двісті знайшов в агролісі в Делятині. 700 кубів. Це скільки можна було рубати і це в одного лісника", - говорить Ігор Яківчук, заступник головного державного інспектора з охорони довкілля Івано-Франківської області.

Прикарпаття. Національний природний парк "Гуцульщина". Понад тридцять дві тисячі гектарів природо-заповідних земель. Чорні лісоруби добралися вже й сюди.

Одна із місцевих сільрад кілька років тому просто "відтисла" у Нацпарку ці 900 гектарів. І це ще одна зі схем, аби пустити ліс під пилку.

"Території які у нас є захоплюються не знаю як їх назвати рейдерськи державним підприємством Кутське лісове господарство і пістинською сільською радою", - говорить Юрій Стефурак, директор Національного природного парку "Гуцульщина".

Спочатку депутати Пістинської сільради розширили межі села, включивши лісові масиви. Далі самовільно передали їх Кутському лісгоспу. І ті - відразу взялися за пили.

"Згідно даних держгеокадастру от бачите цей документ чітко відповідь дає, що за ДП "Кутське лісове господарство" рахується 23 тисячі три гектари", - говорить Андрій Ониськів, т.в.о. директора ДП "Кутське лісове господарство".

"Ми абсолютно впевнені в тому, що це незаконне вирубування. Підтверджено судом - землекористувач національний парк "Гуцульщина". І той захват який робить Кутський лісгосп абсолютно незаконний", - говорить Сергій Комарчук, начальник відділу екологічного контролю Держекоінспекції України.

Кому належить земля? Суд розбирається вже кілька років. А Кутський лісгосп - квартал за кварталом - рубає і нині.

А це вже Карпатський біосферний заповідник на Закарпатті. І тут теж рубають, і теж масштабно і незаконно. Посадовців заповідника викрила СБУ. Коли ті організували вирубку лісу понад встановлені санітарні норми.

"Після чого цю незаконо заготовлену деревину реалізовували спільникам", - говорить Ванда Мільо, прес-офіцер Управління СБУ у Закарпатській області.

І таких злочинів в Україні щороку фіксують на мільйони гривень. І це лише офіційно. Нинішня влада розпочала масштабну кампанію за збереження лісу. У жовтні депутати ухвалили закон про заборону Суцільної вирубки ялицево-букових лісів на гірських схилах.

От тільки цей закон замість заборони, став черговою легальною схемою для чорних лісорубів! А все через поправки, які внесли народні депутати Олег Бондаренко та Степан Івахів.

"Рубка у високогірних лісах більше тисяча сто метрів не дозволялася. А тепер цього нема написано. А у нас як не написано то і не роблять. Треба вернутися до того закону і внести правку", - говорить Ігор Яківчук, заступник головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області.

Навіщо викинули? Випадково чи зумисне?

"Ми вносили ці правки. Ці правки нам надійшли від екологів, тобто не від лісників, як хтось каже, а саме від організації що опікується в тому рахунку і збереженням Карпат. Я сподіваюся, що ніхто не скористається. Насправді ми не бачимо таких ризиків, таких великів ризиків як вбачають дехто з експертів", - говорить Олег Бондаренко, голова парламентського Комітету з питань екологічної політики та природокористування.

"Буде та ж сама суцільна, але прикривається такою ніби поступовою рубкою. Узаконили вирубки саме у високогір'ї, тому що на низах вони вже повирубували всі дерева цінних порід ялових порід або грабових чи букових і тому їм треба йти далі в гори, щоб знищити повністю українську природу. Це фактично екологічне лихо", - вважає Ростислав Гунзінський, активіст.

Кому потрібна українська "крадена"деревина?

Мораторій на експорт лісу-кругляка діє вже більше чотирьох років. При цьому тіньовий експорт квітне. Про контрабанду українського лісу говорить вся Європа. Нашу державу називають найбільшим постачальником нелегальної деревини в ЄС. За даними британської неурядової організації Earthsight, за час дії мораторію експорт деревини зріс на майже 80 відсотків. У дві тисячі сімнадцятому перевищив мільярд євро.

Буковина, Прикарпаття, Закарпаття. Регіони різні - схеми однакові. Підроблена митна документація - та використання по кілька разів одних і тих же накладних.

Як обійти мораторій? На практиці виявилось доволі легко. Закон забороняє експорт лісу-кругляку. А ось все інше можна. І в необмеженій кількості. Тож дерева найчастіше вивозять під виглядом дров, які ніби в казці, ледь перетнувши кордон - перетворюються в ділову деревину.

Чи можна зупинити незаконну рубку і контрабанду? Аби навести лад в лісовій галузі - її потрібно реформувати, в один голос заявляють експерти. Нині лісники самі встановлюють правила, самі рубають і самі себе контролюють. В Україні досі не впорядковані лісові фонди. Лише на Прикарпатті десятки тисяч гектарів необлікованого лісу. З радянських часів вони значаться як чагарники, а насправді столітні ліси. Основне джерело контрабанди.

06 декабря 2019 21:47 по материалам: Подробности-ТВ автор: Дутчак Жанна 

Збитковий контроль: Черкаські деревообробники звернулись до поліції через систематичні перевірки



Ледь не щоденні тривалі перевірки. І, як наслідок, – простій та шалені збитки для бізнесу. На такі результати від спілкування з полісменами нарікають черкаські підприємці-деревообробники.

Напередодні ті шукали правди у керівництва обласної поліції, повідомляє кореспондент vikka.ua.

Деревообробники переконують: вантажні автомобілі їхніх підприємств на виїзді з лісу систематично зупиняють правоохоронці. Мовляв, перевірити, чи не крадену деревину перевозять вантажівки. Такі перевірки, зазначають, зазвичай тривають по 6 і більше годин. Що неабияк гальмує роботу деревообробних фірм. Адже в розпорядженні деяких – всього одна автівка для перевезення деревини. І та ризикує опинитись на штрафмайданчику.



Скаржаться і на конкретних працівників поліції. Буцім, ті почасти проводять свої перевірки, перебуваючи не на службовому авто і в цивільному.

При цьому підприємці наголошують: їхня діяльність абсолютно легальна, а партії деревини супроводжуються всіма необхідними документами. Більше того, активно підтримують покарання тих, хто здійснює незаконну вирубку лісу. Від правоохоронців сподіваються ж на розуміння.


"Останнім часом отримуємо дуже багато звернень від місцевих підприємців про порушення вимог щодо зупинки автотранспорту. Люди скаржаться, що поліцейські довгий час тримають їхні автомобілі, – розповідає заступник голови Робочої групи з актуальних питань лісового господарства при обласному лісгоспі Анатолій Романченко. – Ми всі проти незаконної вирубки лісу, тому маємо всі дозволи на перевезення деревини. Але такі дії представників правоохоронних органів призводять до великих збитків: нам потрібно платити зарплати, у наших працівників є родини…І таких працівників по всій Черкащині – тисячі. То ж хочемо знати, хто віддав наказ перевіряти нас аж так ретельно і чи не є він особистою ініціативою окремих оперативників чи працівників районних лісгоспів".


До керівництва обласної поліції деревообробники прийшли з письмовим зверненням, підписи під яким поставили три десятка підприємців. Заступники очільника Черкаського ГУНП, які прийняли пікетувальників, пояснили: такі перевірки – один з методів контролю незаконної вирубки лісу.


"Транспортні засоби, які перевозять ліс, будуть зупинятись працівниками нацполіції, але перевірки проводяться і будуть проводитись в межах чинного законодавства, – наголосив заступник начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Володимир Захаренко. – Адже проблема знищення лісу дуже серйозна".
Крім того, підприємцям пообіцяли: у поліції проведуть службове розслідування стосовно окремих ситуацій, описаних у заяві, а його результати передадуть до Державного бюро розслідування. Деревообробники ж попросили в полісменів зворотного зв’язку, адже також хочуть знати попередні результати анонсованої перевірки.

Грета Тунберг отримала «альтернативну Нобелівську премію»



Одиночний пікет Грети у Стокгольмі, Швеція, 30 листопада 2018 року. В руках у 15-річної активістки плакат з написом «Шкільний страйк заради клімату»
Фото: EPA-EFE/HANNA FRANZEN
16-річна екоактивістка зі Швеції Грета Тунберг отримала нагороду «За правильний спосіб життя» (Right Livelihood Award), яку вручають за сприяння правам людини. Її неофіційно називають «альтернативною Нобелівською премією».

Як повідомляє Deutsche Welle, Тунберг нагородили за ініціювання руху Fridays for Future — глобального молодіжного руху проти глобального потепління.

Вона не змогла бути присутньою на церемонії нагородження в столиці Швеції Стокгольмі, оскільки саме в цей час добиралася до місця проведення Кліматичної конференції ООН.

Окрім шведської екоактивістки, премію також отримали:
  • китайська юристка Гуо Яньмей — за боротьбу за права жінок у Китаї;
  • правозахисниця із Західної Сахари Амінатоу Гайдар — за сприяння ненасильницькому руху за незалежність країни від Мароко;
  • Даві Копенава з Бразилії — за захист лісів Амазонії.
Кожній з переможниць вручили грошовий приз у розмірі 1 млн шведських крон (майже 2,5 млн гривень) і статуетку з металу, переплавленого з центральноамериканської зброї, що потрапила під конверсію.

Премію «За правильний спосіб життя» заснував німецько-шведський філантроп Якоб фон Екскул. Її вручають щорічно з 1980 року для «вшанування й підтримки тих, хто пропонує практичні та взірцеві відповіді на найбільш нагальні виклики сьогодення».

Олег Павлюк
Екологія
06 грудня, 2019 23:35

В Минприроды предложили отменить правило не тушить отдаленные лесные пожары

 

РИА «Новости»

В российском министерстве природы разработали поправки к приказу о тушении лесных пожаров, сообщает «Интерфакс».

В поправках предлагается отменить часть зоны контроля при тушении огня. Это позволит спасателями тушить пожары даже в отдаленных лесных массивах, где зафиксирован пожар.

Ранее глава правительства России Дмитрий Медведев поручил Генрокуратуре, Следственному комитету и МВД России расследовать причины пожаров в Сибири на предмет умышленных поджогов. Также, правительство решило пересмотреть зоны контроля в лесах для лучшей защиты от распространения пожаров.

Согласно данных спутникового мониторинга, на 1 августа 2019 площадь земель лесного фонда, пройденная пожарами с начала пожароопасного периода 6,997 млн. га, тогда как в прошлом году этот показатель равнялся 7,297 млн. га.

НОВОСТИ ПО ТЕМЕ:

Глава Минприроды предложил пересмотреть права губернаторов после лесных пожаров

Правительство пересматривает зоны контроля из-за пожаров в Сибири

06.12.2019 | 23:33

06 грудня 2019

Гроші на науку чи на вітер?

Від Асоціації дослідників  до системи індивідуальної фінансової підтримки дослідників 


Уряд "технократів" рішуче замахнувся на реформу наукової сфери.

"Протягом двох місяців ми маємо сформувати політику реформування наукової сфери" — заявив прем'єр-міністр О.Гончарук на засіданні Національної ради України з питань розвитку науки і технологій (НРНТ) 5 листопада ц .р. Робочі групи НРНТ, сформовані за вісьмома напрямами, буквально в поті чола напрацьовують пропозиції до проєкту концепції реформи. А це чималий пласт копіткої роботи, що стосується змін до законодавства, реформи академій наук, оновлення системи пріоритетів розвитку науки і техніки, інтеграції вітчизняної науки в європейський та світовий науковий простір, діяльності Національного фонду досліджень, системи незалежної наукової і науково-технічної експертизи, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань.

При цьому ключове питання, яке на засіданні Нацради було поставлено руба, — "зробити систему управління науковою сферою максимально ефективною, щоб вона була орієнтована на результат. А для цього потрібно змінити систему фінансування так, щоб більше отримували ті, хто має кращі здобутки".

Лише за такої умови влада обіцяє додати грошей на науку.

Втім, попередники також обіцяли. "Дайте модель фінансування науки, і я готовий забезпечити потреби української науки", — заявив на першому засіданні Національної ради з розвитку науки і технологій в січні 2018 р. тодішній очільник уряду В.Гройсман. Науковий комітет НРНТ у березні того ж року подав до Кабінету Міністрів проєкт концепції реформування наукової сфери України, але документ там безслідно зник.

Доопрацьований документ Наукового комітету "Ключові положення реформування науки України", схвалений Національною радою з розвитку науки і технологій 5 листопада ц.р., Концепцію реформи, запропоновану Науковим комітетом, у цілому підтримали НАН України й оновлене Міністерство освіти і науки. Щоправда, в академічному середовищі виникли дискусії стосовно положення про створення самоврядної організації "Національна система дослідників" — дехто сприйняв це як замах на самоврядність НАНУ. Реформа, яку за чверть століття успішно забалакали, схоже, стає невідворотною, і змін чекати вже недовго. Інакше про зростання економіки й розвиток узагалі можна забути — на перелогах збіжжя не збереш.
Заступник голови Наукового комітету НРНТ академік НАНУ Анатолій Білоус дуже занепокоєний деформаційними процесами у вітчизняній науці.

"У нас катастрофічно скорочується кількість науковців, які працюють у напрямках, що визначають економічний прогрес країни. Так, у 2017 році в Україні було захищено майже 7000 дисертацій (близько 1000 докторських і 6000 кандидатських). При цьому на такі спеціальності як хімія, фізика, математика, біологія і технічні науки припадає менше 20 відсотків дисертаційних робіт, тоді як на соціогуманітарні — понад 80 відсотків, — зазначив він, виступаючи днями в столичному Будинку вчених перед науковцями та освітянами. — А коли Науковий комітет запропонував підвищити вимоги до дисертацій з гуманітарних наук — ну не можна ж і далі заплющувати очі на цей вал! — нас звинуватили як зрадників України".
За останні десятиліття значно скоротилася не тільки кількість науковців, які працювали на науково-технічний та економічний прогрес країни, — зникли цілі наукові галузі. Академік Білоус нагадав, що 1991 року в Україні налічувалося близько 450 тис. наукових працівників (приблизно 1% населення, на сьогодні це середній показник у Європі), з них — 295 тис. дослідників. В академічній науці було зайнято 17,1%, у галузевій — 66,8, в університетській і заводській — 16,1%.

За час, що минув, академічна наука скоротилася щонайменше втричі, галузеву втрачено майже повністю, і лише кілька університетів можуть претендувати на статус дослідницьких. Згідно з даними Державної служби статистики, 2018 року загальна чисельність дослідників становить близько 58 тис. осіб, з яких у державному секторі працює понад 29 тис.

Втім, статистика оперує формальними даними, а скільки осіб у нас реально професійно займається науковими дослідженнями, достеменно не відомо. У цьому переконаний член Виконавчої ради Української науково-дослідницької асоціації (далі — Асоціації дослідників), провідний науковий співробітник Інституту фізики конденсованих систем НАН України, доктор фізико-математичних наук Андрій Трохимчук.


— Пане Андрію, ви один із засновників Асоціації дослідників, а також ініціатор створення в Україні Національної системи дослідників (НСД). Чому виникла ідея створити Асоціацію?

— Ідея такого об'єднання науковців з'явилася в науковому середовищі України в останні два-три роки, коли після Революції Гідності завдяки зусиллям громадських активістів у науковій сфері України відбулися певні позитивні зрушення. Найважливішим з них було ухвалення і набрання чинності (січень 2016 року) новим Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність". Проте дуже швидко стало очевидним, що законодавчого декларування змін недостатньо, що відбуваються вони занадто повільно, нерідко із нехтуванням норм та положень ухваленого Закону. Так, попри прописані в Законі терміни, створення НРНТ завершилося із запізненням на рік, а початок роботи Національного фонду досліджень (НФД) замість передбаченого Законом 2017 року наразі очікується 2020-го, тобто із затримкою більше ніж два роки. А негативні тенденції в науковій сфері України, такі як масовий виїзд за кордон талановитої молоді, а також досвідчених і кваліфікованих наукових працівників, скорочення чисельності та старіння наукових кадрів, імітація науки, плагіат, зниження рівня знань випускників навчальних закладів, що розпочалися ще задовго до ухвалення закону, за цей час іще більше загострилися. Тому ми, наукові дослідники, які ще залишилися і працюють у вітчизняних наукових установах та освітніх закладах, не можемо більше займати очікувальну позицію, сподіваючись на якусь манну небесну. Ми переконані, що ключовим фактором, який міг би істотно змінити перебіг процесу змін, є професійна єдність основної рушійної сили наукової сфери — наукових дослідників. Саме спільнота дослідників в умовах, що склалися, зокрема, і в академічному середовищі України, є найбільш зацікавленою у запровадженні нових форм функціонування наукової галузі.

— Можна сказати, що поклик до життя Асоціації — це "порятунок потопельника в руках самого потопельника"?

— Можна й так. Бо наразі ми — наукова спільнота України — кожен сам по собі, сподіваючись, що десь там у владі є хтось, хто зробить так, аби науково-дослідна діяльність в Україні була організована відповідно до європейських та світових стандартів. Чи буде так? Сьогодні вже всім очевидно — ні, не буде. З різних причин: не можуть, не хочуть, не знають, не вміють. А чи ми самі знаємо, що і як мало би бути змінено/зроблено? Якраз для пошуку відповідей як на це, так і багато інших запитань у цій площині. І потрібно мати професійне середовище, яке буде здатним: (1) генерувати ідеї та пропозиції; (2) брати відповідальність за їх лобіювання та реалізацію; (3) оперативно і фахово реагувати на події в науковій сфері. Маю сподівання, що поява ГО "Українська науково-дослідницька асоціація" стане відчутною подією/кроком до самоорганізації вітчизняних наукових дослідників.

— Яка головна мета такої самоорганізації?

— Аби відповісти на запитання, скажу кілька слів про наше бачення ситуації, що склалася в науковій сфері. Не є таємницею, що головною проблемою для української наукової сфери є брак фінансування. Фінансування наукової сфери поділяється на цільове (в Україні його ще називають конкурсне/грантове) та базове, до якого, крім утримання інфраструктури установ, належить і заробітна плата штатних працівників — наукових дослідників та обслуговуючого персоналу. У світі, включно з такою країною як США, також трапляється, що з різних причин видатки на наукову сферу зменшуються. Але це зменшення стосується рівня цільового (зокрема грантового) фінансування, але не рівня заробітної плати штатних наукових працівників. В Україні ж зменшення фінансування наукової сфери стосувалося обох видів фінансування. Зрештою дійшло до того, що цільове/конкурсне фінансування знизилося практично до нуля. Проте критичність ситуації не в тому, що конкурсне фінансування є мізерним. Трагедія наукової сфери в Україні в тому, що при зменшенні базового фінансування принципи його розподілу як між установами, так і в самих установах залишалися незмінними, тобто брак коштів розподілявся рівномірно. Не вдаючись до аналізу всіх наслідків цієї ганебної практики, зверну увагу лише на той факт, що рівень заробітної плати знижувався однаково для всіх наукових працівників — як для дуже успішних, просто успішних, менш успішних, так і для не дуже успішних та просто неуспішних. Це ж стосується й наукових установ, оскільки рівень їх бюджетного фінансування також не залежить від результатів діяльності. Як логічний підсумок наукова сфера отримала ті негативні тенденції, про які йшлося на початку. Тому першочергова мета спільноти, об'єднаної в Асоціацію, — це зробити так, аби заробітна плата наукових дослідників була на рівні, який дозволить, з одного боку, зупинити негативні тенденції в науковій сфері, а з іншого — запустити повноцінний науковий процес, що включає внутрішньоукраїнську конференційну та конкурсну активність, створення об'єктів як малої, так і великої наукової інфраструктури тощо.

— А чим наукові дослідники такі особливі?

— Дякую за це запитання. Тут варто нагадати, що науковий дослідник — це професія, основним результатом якої є продукування нового знання у певному науковому напрямі. І якщо держава, скажемо так, ігнорує цю професію і не продукує якісного нового знання, то від цього потерпає підготовка кваліфікованих працівників не тільки для наукової сфери, а й для інших галузей економіки, особливо високотехнологічних. Звісно, що за таких умов молоді люди, передовсім найбільш творчо обдаровані, шукатимуть можливостей реалізувати себе поза межами України. Один раз втративши виробництво власного інтелектуального продукту, буде непросто відновити його в досяжному майбутньому. Самі спроби такого відновлення обійдуться більшими затратами, ніж кошти, які можна заощадити на цьому зараз. Так, у світі є заможні країни, де технологічні потреби задовольняються дорогим імпортом, а здобувати освіту і лікуватися громадяни цих країн їдуть за кордон. Але це не для України, де немає джерел дешевої ренти. Тому тут не йдеться про те, що ми — наукові дослідники — вимагаємо привілейованого ставлення до себе в цей нелегкий для країни час. Ми лише привертаємо увагу до того, що, зокрема, і через ігнорування ролі науки у процесі розбудови незалежної держави як з боку урядових структур, так і суспільства в цілому наша держава Україна опинилася в стані глибокої кризи.

— Про який рівень заробітної плати йдеться? Як його визначити?

— Це ще один аргумент для того, аби саме зараз, не відкладаючи, розпочинати щось робити у плані заробітної плати наукових працівників. Річ у тому, що в частині 2 статті 36 уже згадуваного Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" вказано, що держава гарантує встановлення окладів у науковій сфері, виходячи з розрахунку посадового окладу молодшого наукового співробітника на рівні не нижче подвійної середньої заробітної плати у промисловості в цілому по Україні. Цей показник у жовтні 2019 року склав 10727 грн. Звідси і визначається рівень заробітної плати, про який іде мова.Ця норма набирає чинності 1 січня 2020 року.

— А до чого тут Національна система дослідників, яку ви пропонуєте створити ?

Я не знаю, як уряд планує діяти щодо виконання згадуваної норми частини 2 статті 36 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність". Якби в Україні було достатньо коштів, то варто було б банально збільшити видатки на науку. Але, з одного боку, усвідомлюючи важку економічну ситуацію в країні, а з іншого, знаючи достеменно, що чинна система розподілу бюджетного фінансування в науковій сфері є неефективною, ми переконані, що просте збільшення фінансування без радикальних змін у принципах його розподілу є викиданням грошей на вітер. Це дуже подібно до того, коли замість лікувати хворого йому періодично вводять знеболювальні препарати. Тому наша позиція така. Якщо уряд не має можливості збільшити базове фінансування наукової сфери до рівня, який дозволив би виконати норму Закону України для всіх наукових дослідників, то, можливо, варто спочатку зробити це для частини наукових дослідників шляхом їх членства в Національній системі дослідників, сформулювавши відповідні критерії успішності з урахуванням особливостей різних наукових напрямів. Власне, Українська науково-дослідницька асоціація разом з Науковим комітетом НРНТ та Науковою радою НФД можуть розглядатися як базові структури для створення Національної системи дослідників. Зокрема члени як Наукового комітету, так і Наукової ради вже пройшли через офіційне сито відбору і могли б стати першими членами НСД України. Це природнім чином вирішило б питання фінансового заохочення роботи членів цих інституцій, і одночасно дало б сигнал, що процес самоорганізації успішних дослідників розпочався. Саме перші члени НСД мають взяти на себе важливу частину організаційної роботи, яка завжди є при створенні чогось нового. Члени ж Асоціації будуть у цьому активно допомагати. Очевидно, що про зарахування до НСД членів Асоціації на цьому етапі не йдеться, так як критерії членства в Асоціації є свідомо суттєво занижені.

— До речі, а якими є критерії членства в Асоціації?

— Спочатку не зайвим буде нагадати, що до Наукового комітету НРНТ входять 24 наукові дослідники, які представляють різні наукові напрями. Члени Наукового комітету обираються Ідентифікаційним комітетом (складається з 6 іноземних та 3 українських авторитетних дослідників) із числа найкращих наукових дослідників, які працюють у науково-дослідних установах та освітніх закладах України. Такі ж критерії є і для 18 членів Наукової ради НФД, яких обирає вже Науковий комітет. Що ж до Асоціації, то її членами також можуть бути тільки діючі дослідники, з тим, що вимоги для членства у випадку Асоціації є суттєво простішими. Так, на момент зарахування до членства в Асоціації, а потім і для його підтвердження в майбутньому необхідною умовою є виробництво науковим дослідником щонайменше двох позицій якісного наукового продукту (публікації статей, книг, виступи на конференціях — з тим, що все це належно підтверджено) протягом останніх п'яти років, а також перманентне дотримання норм академічної доброчесності.

— І скільки вже на сьогодні дослідників в Асоціації?

— На час перших Загальних зборів в Асоціації налічувалося 82 дослідники. Це ті, хто відгукнувся на повідомлення про Загальні збори Асоціації, яке було опубліковано лише на ФБ сторінці Ukrainian Scientists Worldwide у перших числах жовтня, за місяць перед зборами. За тиждень до початку зборів, 26 жовтня, реєстрацію тимчасово припинили. Після зборів, які завершилися 14 листопада, ми дещо відредагували зміст онлайн форми для набуття членства, і основний етап зарахування нових членів має розпочатися якраз цими днями. Ми би дуже хотіли, аби якомога більше, а в ідеалі — всі активні (в розумінні виробництва наукового продукту) дослідники доєдналися до Асоціації.

— З вашої розповіді, Асоціація більш подібна до профспілки дослідників.

— Подібність до профспілки могла би бути хіба в тому, що Асоціація фактично декларує захист права на професію дослідника. Проте на відміну від профспілки, і на цьому я хочу наголосити, членство в Асоціації не передбачає жодних додаткових зобов'язань, крім як суто професійних — продукування нового знання та дотримання принципів академічної доброчесності. Разом із тим ми будемо всіляко вітати колег, які виявлятимуть бажання, крім основної професійної діяльності наукового дослідника, певну частинку свого часу присвячувати й роботі на користь усієї спільноти. Але ще раз наголошую, що це не є обов'язковим і ніяк не впливає на статус членства в Асоціації.

— То чому ж дослідникові варто бути членом Асоціації?

— Насамперед із суто прагматичних міркувань, бо мета Асоціації — це зробити так, аби заробітна плата наукових дослідників була більшою. І навіть якщо дослідник не має можливості чи бажання займатися крім професійної науково-дослідної діяльності ще якоюсь ділянкою роботи в рамках Асоціації, то якраз саме членство дослідника в Асоціації і є тим необхідним внеском у загальну справу всієї спільноти. Тому звертаюся до всіх наукових дослідників приєднуватися до Української науково-дослідницької асоціації.

— Що дослідник повинен зробити, аби стати членом Асоціації?

Усе дуже просто. За лінком http://ura.ngo , який можна знайти на ФБ сторінці Асоціації UkranianResearchAssociation або ж на інших інтернет-ресурсах, слід заповнити онлайн форму для набуття членства в Асоціації, де можна ознайомитися з її статутом. Крім цього, потрібно надати інформацію про бодай два наукові продукти (опубліковані статті, книги, виступи на конференціях тощо) протягом останніх п'яти років з тим, щоб підтвердити статус діючого дослідника. І звичайно ж, підтвердити дотримання принципів академічної доброчесності.

— Чи не є такі вимоги до членства в Асоціації надто заниженими?

— Так, вимоги не є високими. Скажемо так, що, скоріш за все, ці мінімальні вимоги не будуть достатніми, аби в майбутньому стати членом НСД і отримувати індивідуальну фінансову підтримку. Але, з іншого боку, немає даних, скільки в Україні є дослідників, які регулярно (щорічно) виробляють якісний науковий продукт. Ми не виключаємо ситуації, коли виявиться, що таких активних дослідників дуже мало. Отоді й знадобиться інформація й про менш активних дослідників. Я переконаний, що багато з них готові повернутися до активної науково-дослідної діяльності за умови появи світла в кінці тунелю. Тому дуже важливо, аби всі, хто вважає себе науковим дослідником, мали можливість задекларувати своє існування.
Ще один важливий момент. При зарахуванні в члени Асоціації кожен дослідник вказує, до якого саме наукового напряму він себе відносить. А це дає нам можливість отримати, крім поіменного загального числа дослідників в Україні, ще й їх розподіл за різними науковими напрямами. Ця інформація конче необхідна для багатьох секторів економіки. Вона також є критичною для НФД, наприклад, при плануванні конкурсних програм по наукових напрямах. Наявність баз даних дослідників за різними науковими напрямами також дозволятиме оперативно формувати різноманітні експертні групи тощо.

— Повертаючись до Національної системи дослідників. Звідки виникла ця ідея? Чи є щось подібне в інших країнах?

— Такої системи немає в провідних наукових державах світу з давніми науковими традиціями. Це пояснюється тим, що в жодній країні, не кажучи вже про провідні наукові держави світу, немає такої фінансової кризи наукової сфери, яка є зараз в Україні. Разом з цим, я знаю, що таку систему запровадили в Мексиці за умов, дуже подібних до сучасних українських. Ось як описуються умови створення Національної системи дослідників в офіційних документах уряду Мексики: "Пропозиція про створення Національної системи дослідників (НСД) з'явилася в Мексиці у період з жовтня по грудень 1983 року, як результат дискусій урядових чиновників з Академією наук Мексики. Ініціатива виникла як спроба пом'якшити наслідки економічної кризи 1982 року, що безпосередньо вплинуло на бюджет, виділений на наукові дослідження, який скоротився приблизно на 40 відсотків. В результаті було не тільки важко утримувати або репатріювати дослідників, але й фінансувати такі об'єкти, як інфраструктура, технічне обслуговування, матеріали та польові роботи. Враховуючи неможливість суттєво збільшити витрати бюджету на наукову галузь, було вжито зусиль, аби зберегти людський потенціал наукової сфери." Свого часу мені довелося працювати у Мексиці і я маю особистий досвід членства у цій системі дослідників.

— На яку індивідуальну фінансову підтримку можуть сподіватися члени НСД?

— Я вже говорив про те, як мав би визначатися рівень індивідуальної фінансової підтримки. Тому реальна фінансова підтримка кожного конкретного члена системи дослідників мала би бути не нижчою за цей рівень, виконуючи цим самим норму Закону України. Як приклад можу навести пілотний проєкт "Львівська система дослідників", який Львів з власної ініціативи запустив навесні цього року року за участі Наукового комітету НРНТ. Місцева влада виділила з бюджету міста на цей проект 6 мільйонів гривень, що дозволило 62 дослідникам-львів'янам (відібраних експертами з 172, що зголосилися взяти участь у конкурсі) з різних напрямів науки отримувати щомісячно стипендію в розмірі 10 тисяч гривень (42 дослідники) і 6 тисяч гривень (20 молодих дослідників віком до 35 років). До речі, у львівській системі дослідників є й успішні 30-річні дослідники, які отримують 10 тисяч гривень. Зауважу: щомісячна доплата за звання академіка в Україні становить 8 тисяч гривень.

— Передбачається, що члени НСД братимуть участь у рецензуванні наукових проєктів, які подаватимуться на конкурси НФД.

— Справді, члени НСД природнім чином будуть формувати національний пул експертів і можуть бути рецензентами наукових проєктів для НФД, експертами для ЦОВВ та інших державних органів. Маючи пул експертів, можна буде оцінювати проєкти, аналізувати, з яких напрямів і скільки їх, яка галузь більш перспективна, і оголошувати більше конкурсів. Або якщо йтиметься про розвиток інфраструктури, закупівлю обладнання, то куди краще його спрямувати, в які наукові установи? Поки що це часто вирішується кулуарно, за суб'єктивними критеріями. І тому нерідко це гроші на вітер. У цілому ж "наявність в Україні НСД дозволить як уряду, так і суспільству мати такий собі динамічний індикатор рівня наукових установ країни, яким слугуватиме відсоток дослідників установи, що є членами НСД. Ця ж інформація, крім іншої, має використовуватися при проведенні державної атестації наукових установ" (див. "Хто стане рушієм змін", DT.UA, №20, 2018 р.).

І насамкінець. Для нас, дослідників, обнадійливим сигналом стало перше, після формування нового уряду, засідання Національної ради України з питань розвитку науки та технологій. Ми приєднуємося до заклику прем'єр-міністра і, одночасно, Голови Нацради Олексія Гончарука стосовно "дуже предметної дискусії про те, як нам зробити так, щоб українському науковцю стало простіше, краще, вигідніше працювати в Україні". Сподіваємося, що наступні рішення уряду будуть спрямовані на втілення у практику цих меседжів.


6 грудня, 16:46
  • Лідія Суржик
  • Петро Усатенко